Нд, 11.12.2016, 04:14

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 13
Гостей: 13
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:



АНДРІЙКОВА ЦІКАВІСТЬ




Марійка й Андрійко були чемненькі діти. Батьків слухали, не робили збитків, шанували старших, тому всі їх любили. А тато одного разу купив їм у місті дуже гарні даруночки. Марійка ще була маленька, то для неї - ляльку, таку, що замикала очі, а Андрійкові - гарний, більшенький м'ячик.
Діти даруночками дуже тішилися. Марійка то цілими днями носилася зі своєю лялькою, а Андрійко бавився м'ячиком: підкидав його вгору та ловив руками. Часом м'ячик вихопився з рук і падав на землю. Тоді, наче живий, сам підскакував то вгору, то вниз. Поки Андрійко схопив його, то м'ячик добре потанцював собі на твердій землі.
- Мамцю! А чому цей м'ячик так сам підскакує? - спитав Андрійко.
- Бо він легенький! - відказала мама, щось підпрятуючи на подвір'ї.
- А яблучко теж, не тяжке, а так не хоче підскочити вгору, яг м'ячик!? - знову допитував Андрійко.
- Бо м'ячик має всередині душу! - сказала мама та вийшла на город.
І що це за душа? - став роздумувати Андрійко на самоті. - От коби так хоч трішки подивитися на неї! - цікавило його. Та кругленький м'ячик був щільний і закритий. Почав ним трясти в руках і навіть здавалося йому, наче б щось відзивалося всередині. Не задумуючися довго, сховався під кущиком рожі та вийняв із кишеньки ножика, щоб хоч через шпарку заглянути до середини. Та загедве проколов ножиком з одного боку, як із середини щось пшикнуло та засичало. Заглянув крізь щілинку в середину м'ячика, аж там - нічогісінько! Порожньо! І цієї дивної душі не побачив. Зі злості кинув м'ячиком на землю. Та м'ячик тепер змінився зовсім. Він як упав до землі, так і лежав на місці. Ні разу не підскочив угору, як перед тим. Ще попробував кілька разів, але все було те саме. М'ячик лежав непорушно, як неживий. Хлопчик поклав його під хатою на примурку та й зажурився.
- Ти чого, Андрійку, такий сумненький? - спитав тато..
Андрійко крізь плач розповів усю правду, як з пустої цікавості проколов ножиком свій м'ячик і тепер не має чим бавитися. Тато оглянув м'ячик та назад поклав його на примурку. Десь з городу надійшла мати, а від сусідів надбігла Марійка з лялькою і також поставали коло м'ячика. Марійка, побачивши, що він уже збоку розпорений аж рученята заломила. У неї також якісь дівчата відбирали ляльку, щоб збагнути, як вона кліпає очима, та Марійка не дозволила.
Усі стояли хвилину мовчки, аж тато, вказуючи на зім'ятий м'ячик, сказав: "Ось так колись і з нами буде, як не стане в нас душі! Але Андрійкові належиться нагана, що так скоренько знищив гарну забавочку. Марійка вміє краще шанувати свої речі. Другого м'ячика не скоро куплю, бо тепер не маю грошей".
"Але ти, Андрійку, вже вчив Біблію, Старий Завіт, то й, може, знаєш дещо про Содому та Гомору? - Звернувся тепер тато до Андрійка. - У цих містах жили недобрі люди. Вони забули про Бога та Його заповіді, стали безсоромно грішити. їх цікавості не було меж. Вони стали невільниками своїх забаганок. Та Господь зіслав на них страшну кару. Сірчаний, вогнистий дощ впав на ці міста. Тільки одного Лота з його родиною випровадив ангел далеко за місто та наказав скоренько втікати, навіть не оглядатися.
Але Лотова жінка була цікава подивитися, як будуть горіти міста від страшного вогню. Пристала, обернулася й таки подивилася. Та у цій же хвилині стала соляним стовпом. Така-то кара спіткала цю жінку за її пусту цікавість. А це мусить бути на-учкою й для нас, що й ми мусимо запанувати над нашими забаганками. Не в одному треба собі відмовити, хоч би як цікавість манила!
Раптом дорогою надійшов господар Яким Мочигубка, Підпив собі горілочки та вертав напідпитку додому. Підспівував собі якоїсь сороміцької пісеньки та заточувався по болоті від рову до рову. За ним бігла ціла юрба жидиків, що, насміхаю-чись зі старого п'янюги, забігали йому дорогу.
Марійка й Андрійко звернули свої очі на п'яницю, а їх мама сказала: "Чи цей старий Бога не боїться? Чи вже він встиду не має, робити з себе таке посміховище на вулиці?"
А тато додав: "Я його знаю від малого! А колись він не був такий. Але ні в чому собі не відмовляв!"
Викрадав мамі цукор із шафи, виїдав сунички зі слоїчка, потім із цікавості заглянув до корчми раз, другий, та й п'янюгою зробився. Все вже пропив. І сорому не має".
Андрійко слухав уважно батькової науки та запам'ятовував собі. Тепер уже добре зрозумів про що каже шоста заповідь і які гріхи ведуть до проступку. Коли тільки цікавість манила його зробити якесь зло, зараз нагадував собі свій розпорений м'ячик.
Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz