Вт, 06.12.2016, 21:53

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 131
Гостей: 131
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:

Бідний Гнат
Була тоді неділенька. Між тополями на дзвіниці дзвони голосили. Скликали людей до церкви. Середущий великий розхитувався поволі й серцем промовляв: "Бам! Бам!.. Йде Іван, там - Богдан, буде людей повний храм!" Трохи менший коло нього теж хитався та голосив: "Бім-бам! Бім-бам! Кинь кочергу, Насте там! Приберися та йди в храм!" Ще менший й собі кликав: "Дзень-телень! Дзень-телень! Йдуть дівчата, іде Сень, як веселий нині день!" А найменший на вершечку аж перекидався з радості та тоненьким голосочком виспівував: "Дзілінь! Дзілінь! Діти: Петрику, Ганю, Юрчику, Ксеню! Біжіть! Біжіть! Дзілінь! Дзілінь!"
І йшли люди, повбирані у святочну одежу, до церковці на горбочок. Старші господарі розказували собі щось по дорозі, жінки несли на руках дітей, хлопці та дівчата теж поспішали, а між ними в гарненьких вишиваночках дріботіли малі діти. Всі входили в церкву та молилися набожно. Почалася Служба Божа, гарно співав церковний хор.
Школярі стояли спереду та читали з молитовників. По Євангелії священик вийшов на проповідницю виголошувати проповідь. Всі слухали уважно. Тільки збитошний Гнатко не міг встояти спокійно. Усміхався та крутився на всі боки й не давав спокою іншим хлопцям. Одного сіпнув за комір, другого ліктем торкнув, ще іншому драгон ззаду відчепив, або наздоптував на п'яти. Потім шепнув щось Маркові, а Марко - Дмитрові й вибігли з церкви надвір. За ними ще вийшли Влодко, Петрик і Грицько. Посідали під церквою, на траві, та й відпочивали, бо дуже попріли.
- Але ж душно й душно! - сказав Влодко.
- О, вода нині мусить бути дуже тепленька! - заговорив Марко.
- Але ж і добре буде сьогодні скупатися! - тішився Петрик.
- А що ж, хлопці! Ходімо за млин, зараз і скупаємося! - піддав гадку недобрий Гнатко.
- Ходім! Ходім! - закликали хлопці. - В церкві ще довго буде відправлятися! Скупаємося та й вернемо назад!
Сказавши це, повставали з місця. Гнатко пустився наперед, а хлопці рушили за ним. Тільки малий Грицько вернувся назад до церкви. І він був би радо викупався, та пригадав собі, як учився в школі, що в неділю та свята треба слухати Службу Божу.
А тимчасом хлопці вже були далеко за хатами. Ще скочили на чужу грядку, понаривали моркви та спинилися аж над річкою. Перейшли коло млина й вийшли до прірви. В цьому місці річка попроривала береги так, що там зробився ставок. В лозині поскидали з себе вбрання й один по другім бах, бабах у воду.
Радості не було міри. Одні плюскалися в тепленькій водиці, інші, як свинки, обмазувалися чорною грязюкою та скакали з берега у воду, аж збивалася піна. Гнатко виважив з сусідського паркану грубу дошку та показував різні штуки та воді. Сідав на неї, як на човен, поринав, занурюючись досить глибоко.
аптом хлопці зауважили що по воді плаває дошка, а Гнатка не видно. От порядного дав нурка! - сказали та й повискакували на берег, щоб ліпше приглянутися.
А Гнатко виставив з води голову, порскнув носом і устами та підніс руку догори. Хлопці зареготали. От і вміє штуки показувати! - казали! Та Гнатко хлипнув повітря і знову пірнув під воду. Дошка відплила далеченько. Чекали хлопці, коли Гнатко покажеться знову. Ходили по березі, та він більше не виринав.
Може, він утопився?! - сказало котресь непевним голосом. Затривожилися хлопці та стали вбиратися. Кількох побігло між хати кликати людей на порятунок. Та нікого не було. Усі пішли до церкви. Вийшов тільки якийсь згорблений, глухенький дідусь, та де він міг опуститися під воду! Він мацав довгою жердкою по дні, але що ж міг цим тепер помогти!
Побігли хлопці під церкву, та люди вже й так виходили після Богослужіння. Вмить знайшлося їх над річкою ціла хмара. Кількох молодців кинулось з гаками в воду та добули Гнатка, вже неживого. Перекидали ним на всі боки, витрясали воду, робили штучне віддихування, та життя не було. Він умер відразу, як тільки захлиснувся водою.
Всі люди жахнулися! Постояли хвилину, подивилися на мертвяка та й почали розходитися. Пам'ятай день святий свят-кувати! - передавали одні іншим, похитуючи головами.
А ввечері середущий дзвін заводив жалібно між тополями на дзвіниці: "Бам! Бам! Гнат вмер! Гнат вмер!" І крайні дзвони плакали: "Бім-бам! Бім-бам! Бідний Гнат! Бідний Гнат!" А маленький на вершечку голосив: "Дзілінь! Дзілінь! Помолімся! Помолімся..."
Омелян Квіт (stezhechki.blogspot.com)
Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz