Нд, 11.12.2016, 10:02

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 57
Гостей: 57
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:

Богданкова молитва
Малий Богданко набавився на дворі та прибіг голодний до хати. Мама вже зварила вечерю й подала йому тарілку кашки з молочком. Богданко дуже любив таку кашку, тож з'їв її з найбільшим смаком. Відтак схилив головоньку на стіл і тільки кліпав оченятами, так хотілося вже спати. Але мати скоренько зігнала його з лавчини та й каже: "Клякай, Богдане, та відмов молитву! Виджу, що вже хочеш спати, то й постелю тобі ліжко!"
Клякнув Богданко та зачав молитися вголос. Але все це йому щось перешкоджало. То муха сідала на носик, то кіточку хтось наздоптав, то двері рипнули. Весь час викручувався на всі боки. Та все-таки помолився, а мати подала йому ще мидничку води, щоб ніжки обмив, бо були дуже запорошені. Тепер уже поклався на ліжко, але спати якось відхотілося. Покопирсався під периною на цей бік і на той бік та й каже до дідуся, що читав книжку при столі: "Дідусю! А розкажіть мені якої казочки!"
Усміхнувся дідусь, зняв окуляри і промовив: "Добре, синочку! Розповім, та не казочку, а таки дійсну правду. Тільки слухай уважно, щоб зрозумів усе докладненько!" - Богданко приготувався уважно слухати, а дідусь почав розповідати:
"В одному селі жила бідна вдовиця. Чоловік її загинув при стрільцях, тому мусіла сама працювати й для себе й для свого Дмитрика одиначка. Усього ще не вистарчало: й затопити чим у печі, й прибратися, та й хлібця свого не було. Коли вдова ще здужала працювати, то завжди щось принесла до хати. Але одного разу захворіла й вже кілька днів лежала в ліжку. Про себе не дбала, тільки шкода їй бух о, що Дмитрик голодував.
Одної днини прикликала його до себе та каже: "Піди-но, Дмитрику, на друге село, до вуйка Миколи! Він недавно повер-нувся з Америки й усього має досить. Кажуть, що навіть чужих спомагає, хто тільки попросить. Будеш його просити, може б, і нам чим підпоміг! Чую, що не скоро буду могти знову сама працювати!"
Послухав Дмитрик маму та пішов. Перейшовся вуличками поміж загороди та спинився коло ґаздівства вуйка Миколи. Тут стояла велика мурована хата під бляхою, стайні, стодоли, стоги й обороги. На оборі припняті гарні коні, корови а дробу стільки, що й не перелічити.
Обдертий і голодний Дмитрик сперся на воротах і дивився на індиків. Вони повагом ходили по подвір'ю, напушували своє пірячко та щось гнівно шипіли. Крилами сягали аж до землі, хвіст укладали у віяльце, а червоні коралі набрякали, як горіхи.
В другому кінці подвір'я вибігла з буряків курочка та тримала в дзюбочку хруща. Друга чубатенька хотіла, його відібрати. Смішно бігали по всьому подвір'ю, аж підбігла качечка й хрущика з'їла.
Раптом вгорі щось залопотіло. Дмитрик задер голову догори й побачив на дасі багато голубів. Сиві, червоні, біленькі, всі гарненькі. Вони ходили по стрісі, воркотали, цілувалися, аж Дмитрик усміхнувся. Довгенько так постояв собі. Задивився на цих голубів, що навіть не зауважив, як вийшов із хати гарно вбраний вуйко Микола та й пішов стежкою в село. Був би й до вечора так стояв, але підійшов до нього наймит і каже: "А йдеш мені, обдертий волоцюго, від воріт! Будеш тут заглядати, щоб вночі щось потягнути?! - Дмитрик, наче збудившись із просоння, пішов ні з чим назад додому".
- А то недбалий і нерозумний хлопчище! – сказав Богданко та зі злості аж підвівся на ліжку.
- І знову буде голодувати!
- А так! – притакнув дідусь. - Замість увійти до хати, гарненько привітатися з вуйком і просити його, щоб дав хліба, грошенят, то він заглядав по стріхах. Такі недбалі й нерозумні є всі люди, що замість думати про Бога та просити Його, щоб дав їм ласки, здоров'я та хліба, то вони вустами моляться, а думкою й очима заглядають за мухами та котиками. Нічого не дістануть від Бога, так як Дмитрик від вуйка Миколи пішов із порожніми руками. А колись на Страшнім Суді підійде до них слуга божий і скаже: "А йдіть геть, недбалі, від небесних воріт!"
Аж тепер зрозумів Богданко, до чого дідусь розказував йому таке оповіданнячко. Він теж був подібний до цього Дмитрика. Молився нині недбало. Обганяв мушки від носика, оглядався за котиком, споглядав на двері, а не вдивлявся на образ, не думав про розмову з самим Богом. Засоромився, затуливши лице подушкою. Постановив відтепер інакше молитися, щоб ніколи не переступати першої заповіді Божої.
Омелян Квіт (stezhechki.blogspot.com)
Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz