|
Циганська наука
Оленка вийшла зі школи.
Інші діти вже розбіглися. В школі зголодніли, то ж скоренько, не
затримуючись, бігли додому, щоб пообідати смачненько. Та Оленка помагала
ще якійсь дівчинці з першого класу зодягнутися в плащик і затрималася.
Ішла вулицею сама, обминаючи болото. Вийшла на закруг вулиці та призупинилась.
Перед нею з'явилися дві циганки. Стара, чорна в лахмітті несла на плечах
мале циганятко, а молодша з дукачами, розвішеними в два рядки на
чорних, довгих косах, перебирала в руках брудними, зачовганими картами.
Обі щось собі розказували та шкірили зуби, їх очі мигали, як живі
вогники, наче б старалися проникнути через душу наскрізь. Оленка спочатку
настрашилася. Циган так зблизька ще не бачила. А про них чимало
наслухалася страшних оповідань. Оглянулася, куди б уступитися їм з
дороги. Не думаючи довго, скочила через рівчак і вбігла до кооперативи. - А чого ти, Оленко, така
бліда? – спитав вуйків Богдан що там крамарем був. - Я настрашилася циганів! –
відказала задихана Оленка. – Якісь вони такі чорні, страховинні. - Ха, ха, ха! засміявся
Богдан. – Боялася, щоб тебе не взяли в торбу? Не бійся! Це так тільки
страшать малих дітей то циганом, то шандарем, то коминярем. Коминяр
витирає комини, шандар пильнує порядку, а цигани оциганюють несвідомих
людей. Вони не потребують дітей ловити, бо своїх мають на фірі стільки,
хоч рублем прикладай. Бачила ж, як циганка аж спітніла, несучи на плечах
циганчука? - А чого ж вони волочаться вулицями? – спитала Оленка. - Та волочаться, щоб дещо
вкрасти, обдурити кого, поворожити легкодумним дівчатам! - А в нашої тітки
минулого року вкрали були кожух зі скрині! – нагадала Оленка. - Так! Так! – усміхнувся
Богдан. – Та їм і не треба багато красти! Люди самі дають їм всього
досить. Деякі несвідомі жінки та дівчата аж тішаться, як циганка
покажеться в селі. Дають їй. і хліба, і крупи, і муки, ще й грошей
заплатять, щоб добре поворожила. І циганка набере всього добра,
наворожить людям всячини та й сміється в кулак. Легенький заробок. Ще як
добре приглянеться по подвір'ю, то вночі пішле цигана за курочками, за
вівсом, овечкою, а то й коня виведе зі стайні. І тоді таким людям і
шкода, і гріх. - Ми про це навіть у школі на релігії вчимося, що вірити в сни,
забобони та ворожку – це тяжкий гріх! – похвалилася Оленка. - Аякже! – притакнув
Богдан. – Бо перша заповідь наказує нам, щоб ми тільки одному Богові
вірили, на Нього надіялися та Його любили. Як нам Господь не поможе й не
поблагословить, то не поможе нам ні циган, ні ворожка, ні карта, ні
папуга, що на ярмарку льоси тягне. Це тільки понижує нас і ганьбить
перед іншими людьми. - А наймичка Ганна, що служить в учителя, була вчора в
місті та купила собі лотерею. Давала мені, щоб я їй прочитала його.
Таке смішне було там понаписуване! - А бачиш, що смішне та пусте! Коли б уміла
читати, то й не купувала б, але читала б гарні книжечки, то мудрою була
б. Втім
увійшли до кооперативи хлопці: Луць і Степан. Дещо собі купували та
розповідали про циган. – Катерині Довгій так циганка ворожила, що
перстенець із пальця стягнула. А Тимка Долішнього геть обікрали. - Та як же ж обікрали в
білий день? – дивувався Богдан. -А так! – підсміхнулися хлопці. – Старі
поїхали в поле бульбу копати, а вдома лишили свою Юльку. Одна циганка
ввійшла в хату та стала Юльці щось із руки ворожити. А тим часом інші
циганки геть випорожнили комірку та курничок. Тепер Юлька ходить по
подвір'ю та плаче, ціле село сміється з неї. От, і попаде їй від старих,
як вернуться додому. - Так-то буває людям, що забувають про заповідь Божу! –
сказав Богдан. – Замість гнати з хати пройдисвітів і волоцюг, вони
кажуть собі ворожити. А цигани їх обкрадають. Так колись обдурені й
окрадені стануть перед Богом. Оленка тепер побігла додому та розповіла
батькам, що бачила та чула. Мати дуже жалувала бідних сусідів, батько
похитав головою та каже: "Ця Юлька дуже забобонна та несвідома дівчина.
Не хотіла слухати Божої науки, то нехай слухає циганської!
|
|