МОЛИТВА - Циганська наука

Оленка вийшла зі школи. Інші діти вже розбіглися. В школі зголодніли, то ж скоренько, не затримуючись, бігли додому, щоб пообідати смачненько. Та Оленка помагала ще якійсь дівчинці з першого класу зодягнутися в плащик і затрималася. Ішла вулицею сама, обминаючи болото.
Вийшла на закруг вулиці та призупинилась. Перед нею з'явилися дві циганки. Стара, чорна в лахмітті несла на плечах мале циганятко, а молодша з дукачами, розвішеними в два рядки на чорних, довгих косах, перебирала в руках брудними, зачовганими картами. Обі щось собі розказували та шкірили зуби, їх очі мигали, як живі вогники, наче б старалися проникнути через душу наскрізь.
Оленка спочатку настрашилася. Циган так зблизька ще не бачила. А про них чимало наслухалася страшних оповідань. Оглянулася, куди б уступитися їм з дороги. Не думаючи довго, скочила через рівчак і вбігла до кооперативи.
- А чого ти, Оленко, така бліда? – спитав вуйків Богдан що там крамарем був.
- Я настрашилася циганів! – відказала задихана Оленка. – Якісь вони такі чорні, страховинні.
- Ха, ха, ха! засміявся Богдан. – Боялася, щоб тебе не взяли в торбу? Не бійся! Це так тільки страшать малих дітей то циганом, то шандарем, то коминярем. Коминяр витирає комини, шандар пильнує порядку, а цигани оциганюють несвідомих людей. Вони не потребують дітей ловити, бо своїх мають на фірі стільки, хоч рублем прикладай. Бачила ж, як циганка аж спітніла, несучи на плечах циганчука?
- А чого ж вони волочаться вулицями? – спитала Оленка.
- Та волочаться, щоб дещо вкрасти, обдурити кого, поворожити легкодумним дівчатам!
- А в нашої тітки минулого року вкрали були кожух зі скрині! – нагадала Оленка.
- Так! Так! – усміхнувся Богдан. – Та їм і не треба багато красти! Люди самі дають їм всього досить. Деякі несвідомі жінки та дівчата аж тішаться, як циганка покажеться в селі. Дають їй. і хліба, і крупи, і муки, ще й грошей заплатять, щоб добре поворожила. І циганка набере всього добра, наворожить людям всячини та й сміється в кулак. Легенький заробок. Ще як добре приглянеться по подвір'ю, то вночі пішле цигана за курочками, за вівсом, овечкою, а то й коня виведе зі стайні. І тоді таким людям і шкода, і гріх.
- Ми про це навіть у школі на релігії вчимося, що вірити в сни, забобони та ворожку – це тяжкий гріх! – похвалилася Оленка.
- Аякже! – притакнув Богдан. – Бо перша заповідь наказує нам, щоб ми тільки одному Богові вірили, на Нього надіялися та Його любили. Як нам Господь не поможе й не поблагословить, то не поможе нам ні циган, ні ворожка, ні карта, ні папуга, що на ярмарку льоси тягне. Це тільки понижує нас і ганьбить перед іншими людьми.
- А наймичка Ганна, що служить в учителя, була вчора в місті та купила собі лотерею. Давала мені, щоб я їй прочитала його. Таке смішне було там понаписуване!
- А бачиш, що смішне та пусте! Коли б уміла читати, то й не купувала б, але читала б гарні книжечки, то мудрою була б.
Втім увійшли до кооперативи хлопці: Луць і Степан. Дещо собі купували та розповідали про циган. – Катерині Довгій так циганка ворожила, що перстенець із пальця стягнула. А Тимка Долішнього геть обікрали.
- Та як же ж обікрали в білий день? – дивувався Богдан.
-А так! – підсміхнулися хлопці. – Старі поїхали в поле бульбу копати, а вдома лишили свою Юльку. Одна циганка ввійшла в хату та стала Юльці щось із руки ворожити. А тим часом інші циганки геть випорожнили комірку та курничок. Тепер Юлька ходить по подвір'ю та плаче, ціле село сміється з неї. От, і попаде їй від старих, як вернуться додому.
- Так-то буває людям, що забувають про заповідь Божу! – сказав Богдан. – Замість гнати з хати пройдисвітів і волоцюг, вони кажуть собі ворожити. А цигани їх обкрадають. Так колись обдурені й окрадені стануть перед Богом.
Оленка тепер побігла додому та розповіла батькам, що бачила та чула. Мати дуже жалувала бідних сусідів, батько похитав головою та каже: "Ця Юлька дуже забобонна та несвідома дівчина. Не хотіла слухати Божої науки, то нехай слухає циганської!