|
Дика рожа і солов'ятко
Прийшло літо. У гаю
зеленіли дерева і цвіли квіти. Розкрила свої пелюсточки і Дика Рожа. Побачило її маленьке
Солов’ятко, випурхнуло із гнізда і сіло біля квітки на гілочку. Пташеня
ще не вміло співати і тільки дивилось на білосніжні квіти, мов
зачароване. Раптом воно почуло, як щось задзвеніло, заспівало, заграло
навколо. Мале примружило оченята, розкрило дзьобик і собі заспівало.
Спочатку тихенько, а потім так голосно й гарно, що розбудило Вужаку,
який спав під кущем. -А х-х-то ц-це галас-с-ує? Так с-с-пати х-х-очеться, –
зашипів Вуж і помітив маленьке пташеня. – От мені й пожива, –
сказав собі Вуж і тихо поповз до пташеняти. – Ой, – захвилювалася Дика
Рожа, – що ж робити? Як врятувати малого співунця? "Вітре, – зашепотіла
вона, – допоможи, бо злодюга з’їсть малюка”. Почувши свою улюбленицю,
Вітер дмухнув так, що гілочки Рожі захитались і вп’ялися своїми
колючками прямо в спину злодія. Той скрутився від болю, викотився з-під
куща і так швидко поповз між травами і квітами, що аж пилок з них
посипався йому на голову. От так і повзає Вуж з тих пір з жовтою міткою на
голові. А Солов’ї часто співають на кущах Дикої Рожі.
Гануся Чорна
|
|