МОЛИТВА - Кара за непослух

Івась і Данилко збиралися до церкви на вечірню. Надворі було досить зимненько. Грудневі морози натискали, аж скрипіло під ногами. Мама помагала їм тепленько зодягнутися: позапинала на них плащики, наложила тепленькі шапочки на голову та тепленькі рукавички подала, що подіставали на св. Миколая. Коли виходили з хати, батько ще наказував їм: "А пам'ятайте, діти, щоб ви мені спокійно йшли дорогою! Не затримуйтесь зі збитошними хлопцями! Йдіть просто до церковці та заховуйтеся чемненько! А по вечірні вертайте скоренько додому, щоб не поперемерзали".
Хлопчики пообіцяли все так зробити та побігли вуличками. Були на вечірні, повитягали свої молитовнички, молилися та співали. Якийсь хлопчисько сіпав їх за плечі, то ліктями штуркав в бік, але вони відступилися від нього далеко. Слухали, як священик відправляє, та дивилися в книжечку, як дяки співають. Стояли спокійненько до самого кінця.
По вечірні позичили собі в церковній бібліотеці по книжечці та, як виходили люди, вийшли й вони. Тут жінки відразу поспішили додому, лише деякі господарі ще постойкували гуртками та розповідали собі якісь новини. А за церквою на горбочку зібрався великий гурт хлопців, що забавлялися. Хто мав саночки, спускався з горбочка, відважніші ковзалися на зап'ятках, ще інші кидалися снігом, бігали, кричали.
Івась із Данилком стали збоку та дивилися на цю забаву. Та скоро й вони перемішалися з юрбою. Івась пробував їздити на зап'ятках, а Данилко вчепився якихось санчат і спустився надолину. Але на половині дороги санчата скрутили вбік, і всі хлопці вивернулися в рів. Данилко якось так замотався, що кілька разів перекотився по снігу. Коли підвівся на ноги, зауважив, що на його плащі не залишилося ні одного ґудзика. Всі пообривалися.
Підійшов Данилко до Івася та й каже: "Ходім вже додому! Батько наказували скоро вертати"! Та Івась йому відповів: "Ще є час! Ходімо ще за місто на ставок! Подивимося, як там хлопці їздять на совгах!"
- Але батько будуть гніватися на нас, як пізно вернемо додому! - сказав Данилко.
- Не бійся, Данилку! - знов заспокоював його Івась. - Батько й так ніколи не карають нас прутом, хіба що трохи покричуть. Та це ще нічого страшного. Ходи! Ходи! - і потягнув Данилка за собою.
Данилко теж був цікавий подивитися на ковзанку на ставі, отже, пустилися обидва вулицею надолину. Та вже на розі бічної вулички призупинилися. Вуличкою переходив старий жебрак, а коло нього навкруги забігало багато збитошних хлопців. Цього жебрака називали в містечку Андрусь "Амбо". Він колись був багатієм, мав велику господарку, поле, корови та воли. Але дуже любив грати в карти та ставити на лотерею. Ще перед війною програв свій великий маєток і зійшов на пси. Дуже не любив, як хто казав йому "амбо!" Сердився, кричав і кидав палицею.
Так і тепер злі хлопці покрикували за ним "амбо", а дідок кидав за ними палицею. Та старенький не годен був далеко до-кинути. Хлопці підбігали близько до нього, дрочилися та втікали.
Чим більше дідок лютував, тим більше вони забігали довкола нього й реготалися голосно.
Івась із Данилком дивилися на це й жаль їм було старого діда. Були недобрі на лихих хлопців, що так дражнили жебрака. Пішли далі дорогою. Коли зрівнялися з жебраком і минали його, Івась навіть скинув шапку та хотів сказати "Слава Ісусу Христу!" Але дідок, як тільки зміряв очима, що хлопці так близько йому під руками, підніс палицю та як вперіщить Івася по плечах приговорюючи: "А на! а на! збитошний гільтаю! Щоб не зачіпав мене більше!"
Хлопчиська, побачивши це здалека, так зареготалися, аж ловилися за боки. А Івась із Данилком мерщій скрутили назад і так гнали снігами, аж спинилися на власному подвір'ю.
Поприбігали задихані в хату, а Данилко став розповідати про пригоду з дідом. Івась із плачем заговорив: "Не жаль мені, що дідок потягнув мене палицею по плечах, тільки жаль мені, що зовсім невинно мене бив! Я скинув шапку та хотів його поздоровити, а він мене луск та луск по плечах".
Батько лиш усміхнувся та й каже: "І мені не жаль, що дідок потягнув тебе палицею, тільки жаль мені, Що ти мене не послухав. Я ж так наказував вам, щоб не волочилися між лихими хлопцями вулицями, а ти, Івасю, хоч старшенький, та ще й Данилка потягнув за собою. Дивись на його плащі ні одного ґудзика нема. Обидва простудилися. Хто батька-матері не слухає, цього чужі люди провчуть".