О, мій Ісусе, Ти цілу ніч провів на збиткуванню, пониженню. Тебе вели від Анни до Каяфи, від Каяфи до Ірода, до Пилата. Тебе осуджували, Тебе оскаржували, звинувачували. І ось прийшов той час вибору. Пилат промовляє до народу жидівського: "Кого вам відпустити на волю - Ісуса з Назарету чи Варавву?" А Варавва був розбійник. І що ж нарід вирішив? А нарід в один голос закричав: "Ісуса з Назарету розпни, а Варавву відпусти на волю". Ісусе, чи той засуд є справедливий? Адже то голос усього народу - "розпни Його, а Варавву-злочинця на волю". Страх збирає серце і душу.

А скільки ж то в своєму житті я невинно осудив людей? Осудив думками, поглядами і своїми очима. Скільки в житті я невинно обмовляв, говорив про інших неправду. О, мій Боже, як Ти будеш судити мене на суді Своєму? Адже Тебе також несправедливо засудили.

Біймося всяких обмов, осуджень і пліток. Втікаймо від цього, бо через ті речі Ісуса невинно засудили. І задумаймося, скільки разів щодня ми намарно засуджуємо своїх ближніх. А ТО все є образа не тільки ближніх, але і гріх проти самого Бога. І Ісрш, ніж щось сказати, подумай добре, чи варто це робити.

О, мій Ісусе, невже їм було мало тої ночі, невже їм було мало того бичування, яке Ти перетерпів, увінчання вінком з тернини, плювання, биття і катування? Через цілу ніч - з четверга на п'ятницю. Невже їм було того ще замало? І тут приносять хрест і ставлять біля Твоїх ніг. А Ти обіймаєш його, цілуєш, береш на Свої рамена і розпочинаєш Хресну дорогу. Береш, хоч так багато вже терпів, береш, хоч не маєш сил.

Так часто є і в нашому житті. Кожен день, тиждень, місяць, рік нам приносять нові хрести, нові терпіння. І нам здається, що вже не маємо сил. О ні, не можемо двигати того хреста, не можемо зносити того терпіння. І що ж тоді робити? - Пригадаймо собі Ісуса. Він - такий збитий і поранений, але бере на себе хрест, знаходить силу двигати його і нам дасть тої сили. Згадаймо тоді слова св. Євангелії: "Хто хоче йти за мною, хай бере свій хрест і йде за мною". Пам'ятай, що ти в своїй життєвій мандрівці не сам. З тобою є Ісус, Який любить тебе і Який ніколи тебе не залишить на поталу ворогам. Він буде тебе підтримувати, Він буде допомагати тобі на хресній дорозі твого життя.

Ісус перший раз падає під тягарем хрестом 

Ісус поволі, крок за кроком, іде на гору Голгофту. Так багато очей дивляться на Нього. Але дивляться не з любов'ю і милосердям, аз ненавистю. Іде, заточується, ноги не слухаються Його, ноги стають, немов ватні і Він падає пораз перший. Навколо багато людей, але ніхто не поспішає на допомогу. Чи нині не повторюється в історії людства щось подібне? Скільки сьогодні є людей, які впали? Одні впали в розпуку, другі в зневіру, інші в прірву пияцтва, наркотиків і лежать в тих гріхах безсильні. А як мало є тих, які би простягнули руку помочі, любові і милосердя.

Просімо Ісуса, Який вперше впав під тягарем хреста, щоби Він дав силу тим людям піднятися з налогових гріхів.

Пречиста Діва Марія, як почула, що Ісуса засуджено на смерть, Вона, немов той птах на крилах, йшла, йшла до Нього, щоб побачити Його, щоби в тій тяжкій і прикрій хвилині сказати до своєї дитини: "Ісусе, я з Тобою".

Коли учні і близькі покинули Його, коли всі відреклися і залишили опущеного і самітнього, Вона спішить, спішить, щоби показати Йому, що Вона з Ним, що Вона біля Нього, що Вона готова в тій хвилині взяти той хрест на Свої рамена і понести на гору Голгофту.

Ісус зустрічається зі своєю Матір'ю. Не було сказано ані слова, але той погляд, погляд мами на сина і сина на маму на Хресній дорозі зміцнив серця їх обох.

Марія, хоч не несла хреста, але Вона несла терпіння. Меч болю прошив їй Серце, гострий меч болю. Вона не несла хреста з дерева, але Вона несла хрест духовний - біль і С і раждання.

Помолімося при тій стації за тих матерів, які несуть хрести, тяжкі хрести у своєму житті. Помолімося за маму, яка несе хрест дитини-каліки, недорозвинутої дитини. Помолімося і;і ту маму, яка несе хрест пияцтва сина, дочки, зятя чи невістки. Помолімося за маму, яка несе хрест, бо покинула її родина

Г1 відреклася. Помолімося за ту маму, котра несе хрест, бо

втратила в молодому віці сина чи дочку. Помолімося за маму, І яка кожного дня несе хрест, бо десь її діти на чужині і вона не

знає, що з ними. Помолімося в тій стації за всіх матерів, які

мають тяжкі хрести у своєму житті.

Після зустрічі з Матір'ю сили Ісуса починають покидати. Жидівська старшина була певна, що Ісус може вмерти, поки зайде на Голгофту. І що ж вона робить? Приневолює одного чоловіка, на ім'я Симеон, щоби він допоміг Ісусові нести хрест. Симеон на той час повертався з поля. Цілий день він тяжко працював, був дуже струджений, а тут ще приневолюють нести хрест. Певно, що він обурюється, бо жиди готувалися до Пасхи, і він має вдома роботу, а тут - неси хрест. Обурений, але мусить виконати наказ. І тут ласка Божа спливає на його серце і душу. Зникає та нехіть і він під тягарем хреста Ісусового стає його учнем.

Нехай той вчинок Симеона з Киринеї, змученого чоловіка, який повертався з поля, з тяжкої праці, буде взірцем для всіх нас. Бо нераз і ми є змучені, знеохочені, зденервовані, приходимо з праці і, здається вже не маємо сили, щоб виконати свої обов'язки. Але, в таких випадках, завжди пригадаймо собі приклад Симеона: і змучена людина може послужити іншим потребуючим, тим, які є в більшій нужді від неї. Будьмо завжди жертвенні, ніколи не відмовляймо, якщо хтось попросить нас про якусь послугу, і будьмо певні, що Бог бачить добру волю нашого серця, нашої душі, що Господь завжди дасть нам сили.

І тоді ми відчуємо велике задоволення і та наша втома перейде"'| в радість.

Великий натовп іде за Ісусом на гору Голгофту. Всі люди милосердні, співчутливі, але ніхто не зауважує Його Найсвятішого Обличчя: як по тому Найсвятішому Обличчі стікає піт, як стікають краплі крові, сліз, яке те Обличчя Найсвятіше змордоване і змучене.

І ось одна із жінок не боїться нікого. Вона набирає мужності і підходить до Ісуса. І що ж та невіста хоче в Ісуса? Вона бере біле полотно і обтирає Його змучене, окровавлене, знесилене Обличчя. І дістає від Ісуса велику нагороду. А тою нагородою є відбиток Його Лиця на хустці.

Мій Боже! Я кожного дня зустрічаю сотні, тисячі людей у своєму житті, але чи я звертаю увагу на їхні обличчя? Чи є в мене мужність і відвага обтерти обличчя свого ближнього, спечене тяжкою працею? Чи, коли я бачу те засумоване обличчя свого брата, сусіда, маю мужність і час прийти і запитати, чому він такий сумний? Чи я маю мужність і відвагу до тої особи, котра плаче, прийти і витерти сльози з її очей? Але ми того і іс хочемо зауважувати. Ми того не бачимо, ми всі спішимо і кожен виправдовується, що має свої проблеми, свої обов'язки; ми не маємо часу. Що мене обходить засмучене обличчя, що мене обходить плачуче обличчя, що мене обходить обличчя, по якому тече піт.

Нехай приклад св. Вероніки зворушить наші серця. І пам'ятаймо слова Ісуса: "Все, що ви зробили одному з моїх найменших - ви зробили мені".

І знову Спаситель лежить під деревом хреста. Ісусе, та ж Тобі помагав Симеон з Киринеї, та ж Тобі допомагала св. Вероніка. Чому знову лежиш на землі? - Бо тягар був вельми тяжкий. Ісус вичерпався внутрішньо і фізично і тому падає під тягарем хреста.

Ісусе, і ми падаємо, і ми падаємо так тяжко. Робимо постанови, здається ідемо, але приходить та хвиля, коли ми вичерпуємося духовно і фізично, нервово і психологічно; коли здається, що тримаємося, але приходить хвиля-момент - знову зриваємося, знову впадаємо в тяжкі гріхи, знову виливаєм із свого серця біль, жаль, тривогу, злість, знову робимо непоправимі гріхи супроти себе, своєї родини, своїх ближніх. Ісусе, Ти знаєш, яка та дорога тяжка, бо Ти вже йшов по ній. Ти знаєш ті падіння; бо Ти падав сам, несучи хрест на гору Голгофту. Тому   просимо   Тебе,   дай   сили,   мужности, дай витривалости в тих наших настановах. Ми слабі і немічні, але Ти є Сильний і Вічний. З Тобою ми все зможемо, бо Ти сам сказав: "Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені - я вас заспокою". Тому завжди шукаймо спокою у Христі терплячому. Там знайдемо спокій, там знайдемо відвагу, там знайдемо мир.

Вже під самою горою Голгофтою Ісуса зустріли Єрусалимські невісти. То вони лементують і плачуть, заливаються сльозами. Хоча вони не допомагають Ісусові ні в чому, проте їхня присутність є дуже важливою для Христа. Єрусалимські невісти в духовний спосіб підтримують Ісуса. Вказують, що Він не сам, що є ті, які Його розуміють, які Його люблять, які в такий спосіб співчувають Його терпінням.

Як важливо в нашому житті, в житті кожної людини, особливо в тяжких хвилинах відчути, що хтось є поруч з тобою, що хтось не байдужий до твого горя, до твого терпіння, що хтось розділяє тягар твого хреста, твого болю. Як важливо в тяжкій і прикрій хвилині бути поруч з розчарованою, зневіреною людиною, поруч з хворим, вмираючим, бути разом з ними, влити в їх серце надію. Які, в житті ми є скупі і байдужі! А скільки є людей в нинішньому тяжкому світі, які потребують чиєїсь присутності, а може просто усмішки; скільки є людей, які потребують слова-розради. Але знову ж таки, як мало є тих людей, які вміють іншого потішити, розрадити, направити на добру дорогу. Ісусе, дай ласку, дай любов, щоб, направду, кожен міг себе жертвувати, жертвувати свої сили, свої терпіння у будь-яких ситуаціях лише для того, аби іншим було краще. Вміймо жертвувати себе для інших людей.

І залишилося так мало. Вже під самою горою Голгофтою І Ісус заточується і падає під тягарем хреста. Це третє падіння Ісуса під горою Голгофтою - то Його слова: "Чувайте і моліться".

Нам здається, що ми вже є в безпеці, що вже мало залишилося того життя, що і так успадкуємо небо. Але тут диявол є дуже хитрий і в той спосіб може людину взяти в свої руки. І те третє падіння Ісуса вже під самою горою Голгофтою, вже коли так близько-близенько був на місці страти, вказує людям старшого віку - не будь певний, але молися неустанно, перепрошуй Господа Бога за всі гріхи свого життя і своєї молодості, бо кожна хвилина для тебе має бути хвилиною покути, навернення, молитви і зустрічі з Господом Богом. Будьмо завжди чуйні. Чуваймо, бо ніхто з нас не знає, коли наша дорога приблизиться до кінця.

З Ісуса Христа здирають одяг 

І вийшов Ісус на гору Голгофту. З рамен зняли тяжкий хрест і поклали біля Його ніг. І що далі? А далі треба знімати одяг, який прилип до живого тіла, кров запеклася. Ісус безсилий, не може сам собі услужити, потребує помочі. І ось Він її отримує. Приходять жовніри і в насильний спосіб, без жодного милосердя, любови і поваги здирають одяг, а з одягом здирають і куски тіла. Тіло Ісуса спливає кров'ю.

Помолімося при тій стації за тих, які потребують нашої допомоги, за тих, які, подібно до Ісуса, не можуть услужити собі самі і не можуть дати собі ради, за тих, котрі прикуті до ліжка, паралізовані, немічні, які не володіють руками, мають 32

розсіяний склероз чи інші тяжкі хвороби. Без сумніву, такРі люди потребують розради, такі люди потребують любові, милосердя, співчуття і доброти. Стараймося до тих людей виявити найбільшу увагу, співчуття і милосердя, а Господь Бог заплатить нам небом.

Ісуса Христа прибивають до хресного дерева 

І ось прийшла та хвиля, коли Ісус лягає на дерево смерті, коли розтягає на ньому Свої руки і ноги. Питається - за що? За що ті руки, які творили стільки добра, благословляли, оздоровляли, сьогодні прибито? За що ті ноги, які ходили і так запопадливо шукали заблудшу овечку, такі струджені, покалічені, зранені і прибиті до хреста? - За наші провини. Дивні речі. Що потрафить зробити людина людині. Потрафить змордувати, збити, покалічити, пошкодити, а накінець-завдати смерть. Нераз, оглядаючи телевізор і читаючи пресу, бачимо, які є страшні випадки, як людина над людиною знущається чи завдає кривду. А то свідчить про те, що нинішній світ живе без Бога, що люди забули про Христа та Його святу науку, віддалилися від Нього. І тому бачимо такі страшні наслідки. Тому сьогодні слід багато покутувати, треба, як ніколи, багато молитися, щоби примирити людину з Богом, щоби навернути 11 заблудші душі з дороги загибелі і привести до Бога.

 Слава страстям Твоїм, слава довготерпінію Твоєму, Господи!

О, мій Спасителю! Вже прийшла та година Твоєї смерті. Чи то не мав Бог-Отець милосердя над Тобою, що Ти аж три години мусиш конати на тому дереві? Чи не міг прискорити години смерті, чи не міг зменшити тих терпінь і страждань? Так довго треба було чекати, аж три години, поки закінчилося Твоє життя. Але яка то є дивна смерть.

Ісусе, Ти ніколи не думав про Себе, а завжди про інших. Як були в пустелі, Ти сказав до Апостолів: "Ці люди хочуть їсти. Дайте їм хліба". Але ж Ти також був голодний. Ти забув про Себе, Ти свій хліб дав їм, щоб вони були ситі.

І в тій останній годині Ти знову забув, що Тобі є тяжко, що рвуться жили, стікає кров, що вінок терновий докучає і калічить Твою голову, а Ти знову думаєш про інших. "Отче, відпусти їм, бо вони не знають, що роблять". "Поправді кажу тобі, - звертається до розбійника, - ще нині будеш зі мною в раю". Ісусе, яке ж то є безмірне Твоє милосердя, яка то є офіра і жертва. Дай нам тої святої жертви, щоби ми не були егоїстами, щоб ми жили не тільки для себе, для забаганок свого тіла. Дай, щоби ми в своєму житті бачили потреби інших людей, щоби ми були жертвенні для інших і своїй родині, в сусідстві, в праці. Дай жертвенності, правдивої жертвенності, не для людського ока, а для неба.

Як то важливо, щоби хтось був біля Тебе, а особливо в годині смерті. І ми бачимо, що Бог-Отець не дозволив, щоби Його Син вмирав в цілковитому опущенні. Хоч багато є злих людей, але є і ті, які залишаються вірними до кінця: є Мати Найсвятіша, є Марія Магдалина, є улюблений учень Йоан. То вони підтримують Ісуса в тій тяжкій і прикрій годині. Година скону є дуже тяжка і відповідальна.

Помолімося сьогодні за всіх конаючих грішників у цілому світі. Помолімося за тих, які бояться смерті, які в розпачі і тривозі. Помолімося за тих, біля яких зараз нема нікого, хто он прийшов до них, щоби вони не чулися самітніми, не мали і і раху. Бо година смерти для нас є дуже важлива.

Никодим і Йосиф з Ариматеї пішли до Пилата, щоб піп дозволив зняти з хреста мертве тіло Ісуса. Пилат дає дозвіл. Як найпобожніше здіймають тіло Ісуса і кладуть на руки Многострадальної Діви. Скажи, о Маріє, що відчувало І нос Серце у тій тяжкій ХВИЛИНІ? Що відчувала Твоя душа, коли тримала в обіймах мертве тіло Своєї дитини? Меч болю пронизував Твоє Серце, душу переповнювали гіркота і страждання.

Мати Божа, будь і біля нас в годині нашого скону. Не опускай нас в тій важливій годині. Осолоди гіркоту нашого життя. Так як Ти стояла під хрестом Своєї дитини, і так як Ти і рішала на руках Його мертве тіло, так нехай, Маріє, в Твоїй присутності і в Твоїх обіймах моя душа вийде з мого тіла.

Ісуса кладуть до гробу 

Недалеко Голгофти був сад, а в тому саду гріб, у якому ще ніхто не лежав. Ісуса кладуть до того гробу. Кінець. Темний Гріб, сльози, плач, смуток, печаль. Невже то все, що Ти залишаєш

для Своїх учнів, для Своєї Матері? О, ні. "Я є воскресіння і життя, а той, хто живе і вірує в мене, він не помре, а буде жити навіки". То є відвічна правда.

Правда, що нам жаль покидати той світ і все, що є для нас дороге, близьке і рідне. То правда, що ми оплакуємо смерть своїх близьких, рідних, знайомих, приятелів. Правда, що залишається на серці жаль, смуток і печаль. Бо сам Ісус Христос плакав при гробі Лазаря, свого приятеля. Але є ще одна правда - вічна: "Я є воскресіння і життя, а той, хто живе і вірує в мене, не загине, а буде жити". Не знаємо години нашої смерті, не знаємо місця, де будемо похоронені, в який спосіб, але знаємо одне, і то певно, - мусимо вмерти. Тому завжди готуймося і просімо Бога про ласку святої і щасливої години смерті.