ІСУСОВА МОЛИТВА
„Господи Ісусе Христе,
Сину Божий, помилуй мене грішного (грішну)!”
Внутрішня гармонія
Практика Ісусової молитви має за ціль закорінити в нашому нутрі, в нашому серці, постійну й живу свідомість Божої присутности і відповідні до того почування й відгук у нас: любов, почитання і всеціле старання чинити Його волю в усьому. Таке постійне перебування у Божій присутності називають безперестанною молитвою, внутрішною молитвою, або молитвою серця.
Людина, яка пізнала Божу любов і переконалася, що треба все своє життя віддати в Його руки, щоб могти в тій любові перебувати, діяти й рости, помітить з досвіду, що не вистане в поодинокі тільки хвилини бути з Богом у молитві; не вистане в поодиноких тільки чинностях старатися сповнювати Божу волю. Треба знайти спосіб гармонійно пов’язати і разом унапрямити до Бога всі ділянки нашого життя і творчости, всі чинники нашої людської природи (усе тілесне, душевне і духовне), і все, чим ми окреслюємо нашу власну особу, вдачу, світогляд тощо.
Від найдавніших часів християнства ревнителі Божої любови переконувались, що найбільша в нас перешкода до такого об’єднання цілого нашого життя і цілої нашої особи в Бозі – це наше дивне відчуження, віддаленість від нашого власного серця, в якому, чейже, Бог перебуває і чекає на зустріч з нами! Щоб зустрітись і перебувати з Богом, людина повинна знати спосіб, щоб увійти і перебувати в самому нутрі, центрі свого існування, своєї особи. Фізичне наше серце є символом цього нашого центру. Якщо наша зустріч з Богом не є в цьому саме центрі, вона е дуже невластива, або може цілком недійсна. „Царство Боже є всередині вас!” (Лк. 17:21).
Упродовж віків численні вчителі духовного життя лишили нам свій досвід і вказівки, як людина може віднайти цей свій центр, своє «серце», і до нього увійти, при помочі короткої, нескладної, часто повторюваної молитви. Форма такої молитви і її виконування мають бути такими, що охоплюють і тримають в увазі і тіло, і думку, і почування; і, знову, вони мають бути настільки простими, щоб протидіяти природній нашій схильності розгублюватись і розбігатися цікавістю за завжди новими й різними стимулами.
У практиці, таких молитов і способів може бути, і було, дуже багато, і кожна з них може допровадити до бажаної цілі. Все-таки понад усі відзначились ті, що вживали заклики до нашого Спаса особистим Його іменем «Ісусе!». Це не дивне, бо заклик через особисте ім’я дуже сильно нас відкриває до відчуття іншої особи, а поготів до Особи Божої. I для віруючого немає в такому заклику при помочі імени нічого новітнього, бо Святе Письмо описує все життя і ріст ранньої Церкви в силі імени Ісусового: у це ім’я вони хрестились (Ді. 2:38) і в ньому перебували з Господом (Мт. 18:20); у це ім’я добро творили (Мр. 9:37), молилися (Йо. 16:24) і творили чуда (Лк. 10:17); за Ісусове ім’я їх гонили (Мт. 10:22) і вели на смерть (Мр. 13:12-13); вони за це ім’я все терпіли (Ді. 9:16), бо вірили, що в тому імені мають життя вічне (Йо. 20,31)- У цих новозавітніх описах «ім’я» утотожнюється з Особою Ісуса Христа – і найтісніше наше з’єднання з Ісусом Христом є, власне, ціллю Ісусової молитви.
Практика Ісусової молитви є дуже проста, бо це тільки повторення однієї молитви, одного речення. Та водночас це складна практика, бо кожна людина засвоює і виконує її у своєрідний, неповторний спосіб. Це, що далі слідує, є загальними вказівками і порадами для тих, Що не мають доступу до досвідченого вчителя.
Внутрішня гармонія
Практика Ісусової молитви має за ціль закорінити в нашому нутрі, в нашому серці, постійну й живу свідомість Божої присутности і відповідні до того почування й відгук у нас: любов, почитання і всеціле старання чинити Його волю в усьому. Таке постійне перебування у Божій присутності називають безперестанною молитвою, внутрішною молитвою, або молитвою серця.
Людина, яка пізнала Божу любов і переконалася, що треба все своє життя віддати в Його руки, щоб могти в тій любові перебувати, діяти й рости, помітить з досвіду, що не вистане в поодинокі тільки хвилини бути з Богом у молитві; не вистане в поодиноких тільки чинностях старатися сповнювати Божу волю. Треба знайти спосіб гармонійно пов’язати і разом унапрямити до Бога всі ділянки нашого життя і творчости, всі чинники нашої людської природи (усе тілесне, душевне і духовне), і все, чим ми окреслюємо нашу власну особу, вдачу, світогляд тощо.
Від найдавніших часів християнства ревнителі Божої любови переконувались, що найбільша в нас перешкода до такого об’єднання цілого нашого життя і цілої нашої особи в Бозі – це наше дивне відчуження, віддаленість від нашого власного серця, в якому, чейже, Бог перебуває і чекає на зустріч з нами! Щоб зустрітись і перебувати з Богом, людина повинна знати спосіб, щоб увійти і перебувати в самому нутрі, центрі свого існування, своєї особи. Фізичне наше серце є символом цього нашого центру. Якщо наша зустріч з Богом не є в цьому саме центрі, вона е дуже невластива, або може цілком недійсна. „Царство Боже є всередині вас!” (Лк. 17:21).
Упродовж віків численні вчителі духовного життя лишили нам свій досвід і вказівки, як людина може віднайти цей свій центр, своє «серце», і до нього увійти, при помочі короткої, нескладної, часто повторюваної молитви. Форма такої молитви і її виконування мають бути такими, що охоплюють і тримають в увазі і тіло, і думку, і почування; і, знову, вони мають бути настільки простими, щоб протидіяти природній нашій схильності розгублюватись і розбігатися цікавістю за завжди новими й різними стимулами.
У практиці, таких молитов і способів може бути, і було, дуже багато, і кожна з них може допровадити до бажаної цілі. Все-таки понад усі відзначились ті, що вживали заклики до нашого Спаса особистим Його іменем «Ісусе!». Це не дивне, бо заклик через особисте ім’я дуже сильно нас відкриває до відчуття іншої особи, а поготів до Особи Божої. I для віруючого немає в такому заклику при помочі імени нічого новітнього, бо Святе Письмо описує все життя і ріст ранньої Церкви в силі імени Ісусового: у це ім’я вони хрестились (Ді. 2:38) і в ньому перебували з Господом (Мт. 18:20); у це ім’я добро творили (Мр. 9:37), молилися (Йо. 16:24) і творили чуда (Лк. 10:17); за Ісусове ім’я їх гонили (Мт. 10:22) і вели на смерть (Мр. 13:12-13); вони за це ім’я все терпіли (Ді. 9:16), бо вірили, що в тому імені мають життя вічне (Йо. 20,31)- У цих новозавітніх описах «ім’я» утотожнюється з Особою Ісуса Христа – і найтісніше наше з’єднання з Ісусом Христом є, власне, ціллю Ісусової молитви.
Практика Ісусової молитви є дуже проста, бо це тільки повторення однієї молитви, одного речення. Та водночас це складна практика, бо кожна людина засвоює і виконує її у своєрідний, неповторний спосіб. Це, що далі слідує, є загальними вказівками і порадами для тих, Що не мають доступу до досвідченого вчителя.
Щоденний подвиг
Щоб
дійти до того, щоб цілий день наш дух був у любовнім спілкуванні з
Богом, треба щодня якусь хвилину відложити на інтенсивну і виключну
зустріч з Богом. Вибери собі час і місце, в яких зможеш користатись
атмосферою спокою і самотности. Дуже Тобі поможе, коли старатимешся
втримувати ту саму пору і місце щодня. Коли ці зустрічі стають у нас
правилом дня, а не тільки принагідними, спонтанними захопленнями, вони
матимуть більшу силу викорінювати з нас усяке шукання власного
уподобання і вигод життя.
Устійни, отже, собі (або прийми від духовного отця) правило молитов і поклонів: краще почни з малим числом і не спішись його збільшувати, хіба що вже довший час вірно сповнюєш те, що Ти собі намітив.
Приступаючи до такої практики, затримайся на хвилинку, щоб звільнити дух від попередніх зайнять і турбот. Усвідоми собі, перед ким Ти стаєш і ким є Ти, що стоїш перед Богом. Для цього добре надаються звичайні початкові молитви кожного богослуження: «Царю небесний»тощо. Правило для початкуючих може бути таке: три доземні поклони, 25 молитов Ісуса, і на кінець знову три поклони. Поклони роби поволі, спокійно, відмовляючи цю молитву. Так само молитви вимовляй поволі, ритмічно, навіть склад за складом. Не лучи зараз одну молитву до другої – хай малий проміжок безслівної перерви також буде способом стояння перед Господом. При тому можеш клячати, сидіти (вигідно, але не занадто, щоб бува не клонився Ти до сну), або стояти, і при кожній молитві зробити допоясний поклін – це дуже помагає втримувати увагу і відповідні почування. Числи молитви, пересуваючи пальцями вузли або зернятка на чотках, щоб це не вимагало окремої уваги.
Саму формулу молитви можеш собі скоротити (але добре, щоб завжди було ім’я: «Ісусе»), або застосувати до того, що в тій хвилині або порі твого життя сильніше відчуваєш (хоч не зачасто, бо це розсіває духа). Наприклад, можеш слова «помилуй мене...» додати щойно у другій половині свого правила, тому що ми дійсно найкраще розуміємо нашу гріховність і потребу помилування щойно тоді, коли ми глибоко відчули світло й тепло Божої святости й милосердя.
Устійни, отже, собі (або прийми від духовного отця) правило молитов і поклонів: краще почни з малим числом і не спішись його збільшувати, хіба що вже довший час вірно сповнюєш те, що Ти собі намітив.
Приступаючи до такої практики, затримайся на хвилинку, щоб звільнити дух від попередніх зайнять і турбот. Усвідоми собі, перед ким Ти стаєш і ким є Ти, що стоїш перед Богом. Для цього добре надаються звичайні початкові молитви кожного богослуження: «Царю небесний»тощо. Правило для початкуючих може бути таке: три доземні поклони, 25 молитов Ісуса, і на кінець знову три поклони. Поклони роби поволі, спокійно, відмовляючи цю молитву. Так само молитви вимовляй поволі, ритмічно, навіть склад за складом. Не лучи зараз одну молитву до другої – хай малий проміжок безслівної перерви також буде способом стояння перед Господом. При тому можеш клячати, сидіти (вигідно, але не занадто, щоб бува не клонився Ти до сну), або стояти, і при кожній молитві зробити допоясний поклін – це дуже помагає втримувати увагу і відповідні почування. Числи молитви, пересуваючи пальцями вузли або зернятка на чотках, щоб це не вимагало окремої уваги.
Саму формулу молитви можеш собі скоротити (але добре, щоб завжди було ім’я: «Ісусе»), або застосувати до того, що в тій хвилині або порі твого життя сильніше відчуваєш (хоч не зачасто, бо це розсіває духа). Наприклад, можеш слова «помилуй мене...» додати щойно у другій половині свого правила, тому що ми дійсно найкраще розуміємо нашу гріховність і потребу помилування щойно тоді, коли ми глибоко відчули світло й тепло Божої святости й милосердя.
Труднощі
Повільне
і ритмічне виконування молитов і поклонів дуже впливає на об’єднання і
згармонізування всіх закутків нашої особи: тіла, ума, почуттів і духа.
Таке правило, як повище, не мало б бути коротше за 10-15 хвилин. Треба
дати собі досить часу, щоб відчути все, що з нами діється. У сі
труднощі, які виринають, є надзвичайно важливі, бо вони показують, що в
нас є всередині і які ми є в дійсності. Проти цієї молитви повстануть з
нашого нутра всі руйнуючі пристрасті і наші прив’язання, і всі ідоли,
яким ми служимо радше, ніж живому Богові. Та знай, що спасенна сила цієї
молитви не є в наших зусиллях чи самоконтролі, тільки в діючій
благодаті, тобто в живій присутності Бога, який одинокий може нам дати
силу з цим усім зірвати, щоб Бог став нашим єдиним скарбом, нашим усім.
У днях, коли відчуваєш, що Ти цілком неспроможний сповнити правила, не покидай його цілковито, а сповни хоч малу його частину. Таке рішення роби завжди перед початком правила, – не скорочуй його собі, раз Ти почав. Знову ж, коли в якійсь хвилині дух твій запрагне продовжувати перебування в молитві, не забороняй собі того, але не встановляй зразу більшого правила.
Слова Ісусової молитви є на те, щоб мати чим втримувати наш розум і думки при Бозі, бо самі від себе вони будуть розбігатися на всі боки, пригадуючи нам і видумуючи всяке потрібне і непотрібне. Але коли чуєш, що Твоє нутро загріте і палає любов’ю до Бога, Ти осягнув ціль молитви і не треба настоювати на проказуванні слів, аж поки знову дух охолоне і думки розпічнуть віддалятися від Бога.
Великою трудністю може бути сама монотонність слів, але в цьому треба рятуватися не пошуком різноманітности думок, а посиленням свідомости невичерпної Божої любови, якою Він виповнює і перетворює нас. При цьому пам’ятай, щоб не вимовляти слова самим тільки розумом; розум твій хай «зійде в серце», з’єднається з ним, і так говорить молитву. Якщо Тобі треба зосередити уяву й увагу на чомусь, щоб думка не втікала, зверни свій погляд на серце – це місце Твоєї зустрічі з Богом.
У днях, коли відчуваєш, що Ти цілком неспроможний сповнити правила, не покидай його цілковито, а сповни хоч малу його частину. Таке рішення роби завжди перед початком правила, – не скорочуй його собі, раз Ти почав. Знову ж, коли в якійсь хвилині дух твій запрагне продовжувати перебування в молитві, не забороняй собі того, але не встановляй зразу більшого правила.
Слова Ісусової молитви є на те, щоб мати чим втримувати наш розум і думки при Бозі, бо самі від себе вони будуть розбігатися на всі боки, пригадуючи нам і видумуючи всяке потрібне і непотрібне. Але коли чуєш, що Твоє нутро загріте і палає любов’ю до Бога, Ти осягнув ціль молитви і не треба настоювати на проказуванні слів, аж поки знову дух охолоне і думки розпічнуть віддалятися від Бога.
Великою трудністю може бути сама монотонність слів, але в цьому треба рятуватися не пошуком різноманітности думок, а посиленням свідомости невичерпної Божої любови, якою Він виповнює і перетворює нас. При цьому пам’ятай, щоб не вимовляти слова самим тільки розумом; розум твій хай «зійде в серце», з’єднається з ним, і так говорить молитву. Якщо Тобі треба зосередити уяву й увагу на чомусь, щоб думка не втікала, зверни свій погляд на серце – це місце Твоєї зустрічі з Богом.
Молитва в часі дня
Поза
часом, в якому виконуєш це правило, старайся цією молитвою виповнювати й
освітлювати всі вільні хвилини дня: не на те, щоб відтягати увагу від
твоїх обов’язків, але щоб Ти цілий день перебув і все виконував, мов
дитина, яка інтенсивно займається своїм ділом, проте завжди над собою
відчуває люблячий погляд матері. Цією молитвою стрічай усі порушення
своєї душі, але уважай, щоб центром Твоєї уваги не був Ти сам і твої
проблеми, а Христос, який приєднав Тебе до Себе і хоче, щоб Ти об’єднав усе своє життя в Ньому. Уживай цю молитву особливо в небезпеках і спокусах, бо це скріпить у Тобі певність про Божу поміч і пригадає Тобі небесний скарб, за який Ти змагаєшся. Правдиве є прислів’я, що „поки хто молиться, не згрішить”. Гріх нас перемагає тоді, коли перестаємо молитися.
Не старайся рахувати молитви, які мовиш поза правилом, упродовж дня, бо це може Тебе ввести в пусту високу думку про себе. Деякі всителі духовного життя приписують, як правило, більше число молитов – сотки й тисячі; інші навчають про координування слів молитви з ритмом серця або віддиху. Це все є засоби, які без досвідченого проводу нас виставлять на небезпеку спотворення Ісусової молитви. Суттєвим є стояти перед Богом з увагою в серці, з вірою й любов’ю, і з бажанням у всьому Йому одному віддатися.
Крім особистого правила можна Ісусову молитву вживати і спільно з іншими, при чому звичайно опускається поклони, а молитву мовиться (наприклад, 50 або 100) швидшим темпом і напереміну. Церковні книги-устави радять, щоб таким правилом заступити богослуження, коли хто не може піти до церкви.
Пам’ятай понад усе, що правдива молитва є завжди даром від Бога: щоб Ти не уважав своїм власним осягненням те, Що є даром і дією благодаті. Дехто каже: „Змагайся присвоїти собі Ісусову молитву, бо це є правдива внутрішня молитва”. Неправильне таке мислення. Ісусова молитва є добрим засобом, щоб доходити до внутрішньої молитви, але сама собою вона не є внутрішньою молитвою, а таки зовнішньою. Вона є нашим зусиллям, – а внутрішня молитва є даром ласки.
Очевидно, ніхто не здобуде небесного царства самою тільки молитвою, хоч яка вона висока. Треба добрих діл у службі Богові і ближньому, треба здобувати чесноти і викорінювати хиби, треба годуватися духовним хлібом – Словом Божим. Хто вживає Ісусову молитву, відчуває, що вона об’єднує ці різні зусилля, так що вони взаємно скріплюються і підтримуються.
Практика Ісусової молитви, це не якась поодинока побожна практика між іншими, а є вона програмою життя. Для кого є Ісусова молитва – така програма життя? Для кожного, незалежно від походження і стану, хто «скуштував, який добрий є Господь» (Пс. 33,9), і хоче всяким зусиллям здобути постійне перебування в Божому царстві – у Божому житті – вже тут на землі, у людській буденщині.
Не старайся рахувати молитви, які мовиш поза правилом, упродовж дня, бо це може Тебе ввести в пусту високу думку про себе. Деякі всителі духовного життя приписують, як правило, більше число молитов – сотки й тисячі; інші навчають про координування слів молитви з ритмом серця або віддиху. Це все є засоби, які без досвідченого проводу нас виставлять на небезпеку спотворення Ісусової молитви. Суттєвим є стояти перед Богом з увагою в серці, з вірою й любов’ю, і з бажанням у всьому Йому одному віддатися.
Крім особистого правила можна Ісусову молитву вживати і спільно з іншими, при чому звичайно опускається поклони, а молитву мовиться (наприклад, 50 або 100) швидшим темпом і напереміну. Церковні книги-устави радять, щоб таким правилом заступити богослуження, коли хто не може піти до церкви.
Пам’ятай понад усе, що правдива молитва є завжди даром від Бога: щоб Ти не уважав своїм власним осягненням те, Що є даром і дією благодаті. Дехто каже: „Змагайся присвоїти собі Ісусову молитву, бо це є правдива внутрішня молитва”. Неправильне таке мислення. Ісусова молитва є добрим засобом, щоб доходити до внутрішньої молитви, але сама собою вона не є внутрішньою молитвою, а таки зовнішньою. Вона є нашим зусиллям, – а внутрішня молитва є даром ласки.
Очевидно, ніхто не здобуде небесного царства самою тільки молитвою, хоч яка вона висока. Треба добрих діл у службі Богові і ближньому, треба здобувати чесноти і викорінювати хиби, треба годуватися духовним хлібом – Словом Божим. Хто вживає Ісусову молитву, відчуває, що вона об’єднує ці різні зусилля, так що вони взаємно скріплюються і підтримуються.
Практика Ісусової молитви, це не якась поодинока побожна практика між іншими, а є вона програмою життя. Для кого є Ісусова молитва – така програма життя? Для кожного, незалежно від походження і стану, хто «скуштував, який добрий є Господь» (Пс. 33,9), і хоче всяким зусиллям здобути постійне перебування в Божому царстві – у Божому житті – вже тут на землі, у людській буденщині.
"Ось те Серце, що так сильно полюбило людей"
Ісус: "Ніколи тебе не підведу. Моє Найсвятіше Серце було тобі офіруване, щоб стати сонцем твоєї душі, радістю твого серця і торжеством твого життя. Моїм прагненням було оживити і почути тебе. Пести Мене своєю любов’ю. Твоє прагнення Мене - це бальзам, який приносить полегшу Моєму зраненому Серцю..."
Молитва
Серце Ісуса, люблю Тебе, почитаю Тебе і благодарення Тобі складаю.
Провадь мене і спаси мене, переміни мене у Себе.
Прийди до мене, притягни мене до Себе, не відмовляй у помочі моєму негідному серцю.
Поклади моє недостойне серце у Своє, аби тривало у чиненні добра та в униканні зла.
Знищи в мені царство гріха і встанови царство чесноти, щоб Твій образ був у мені досконалий, і колись став окрасою Небесного Двору.
Св. Маргарита Марія Алякок
