МОЛИТВА - Окаянна рука


	Чт, 25.04.2024, 01:53 Вітаємо Вас

МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння

Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 11

Гостей: 11

Користувачів: 0

Форма входу

ОКАЯННА РУКА

Багатий князь вертався з ловів. Їхав вороним конем, а за ним поспішали бояри та прислуга. Ще далі, позаду, їхали вози, а на них везли постріляних кудлатих ведмедів, рогатих оленів, вовків, зайців та багато іншої дичини. Цим разом лови вдалися.
Князь спішив. Уже тиждень, як виїхав зі своїх теремів. Горами, ярами та лісами пустився дуже далеко й забарився. Усі були перетомлені та виснажені до краю. Пройшли вже далеку дорогу й конче хотіли ще перед ніччю дістатися додому, щоб натішитися ріднею та відпочити. А вже найбільше стужив сам князь. Він залишив вдома молоду жінку та маленького хлопчика, Лютослава. Про них роздумував цілу дорогу. Навіть приловив одне вовченя живим. Оце буде потіха для малого хлопчини! - радів наперед.
Та дорога була дуже тяжка. Треба було проминути багато перешкод. Уже добре стемніло, як дісталися до міста. Затрубіли труби, заскрипіли важкі ворота, і князь в’їхав до свого двору. Тут княгиня вже очікувала й виглядала. Усі перетомлені засіли до вечері та в тепленьких кімнатах довго розповідали собі цікаві пригоди, що їх переживали.
Щастям сповнялось і серце князя. Ходив веселий по кімнатах, розглядаючись усюди. - Приведи мені Лютослава! - просив жінки. - Вже давно не бачив його! Хай натішуся дитиною, моїм скарбом!"
Княгиня побігла до сусідньої кімнати та привела малого Лютослава. Князь пригорнув хлопчика до себе та став його цілувати. Але сталося щось незвичайне. Розіспаний хлопчик скривився плаксиво, відмахувався рукою та вдарив батька по лиці.
Князь побілів. Його серце, повне гарячої любові, охололо. Як могла дитина так відплатити йому за його доброту? Це страшний злочин! Велика образа та ганьба! Усі піддані та достойники кланяються йому, люблять і шанують, а рідна дитина, - ні. Підхопився князь скоро на ноги, витягнув шаблюку. Замахнувся, щоб рубанути руку хлопчини, яка його зневажила. Та в цій хвилині підбігла княгиня, схопила чоловіка за руку з окликом: "Даруй зневагу дитині! Прости! Не роби його калікою! Даруй життя! Воно ж не розуміє, мале!"
- Як не розуміє? - крикнув люто князь. Мала дитина, що батька зневажає, не гідна життя! Зневага батька й матері, кличе до помсти! Вовченя не вкусило мене, а рідна дитина піднесла руку!
- Воно ж мале! Воно не розуміє ще! - ридала княгиня, загулюючи заляканого хлопчика своїми грудьми.
На цей голос увійшов до кімнати старий боярин. Він схилився перед князем і каже: "Князю! нехай буде проклята дитина, що на батька руку підносить! Та перш усього треба прослідити вину, щоб кара була заслужена. Дозволь мені цю справу розсудити!
- Суди! - крикнув, як у божевіллі, князь. Впав на крісло, схо¬пившись руками за голову.
Старий боярин підійшов до великого вогнища," де горіли соснові поліна та щипками витягнув розжарену головню. На¬близився до Лютослава та каже: "На тобі, дитинко, гарненьку свічечку!" - і став вимахувати головнею.
Малий Лютослав наче пробудився. Побачив перед собою яскраву головню, аж усміхнувся та сягнув її рукою. Та в цій хви¬лині підняв великий крик і плач', бо діткнувся пальчиком жару, почув сильний біль.
- Ось, князю! Закінчений суд! - сказав боярин. - Твій син не винен. Коли б усе розумів, не дотикав би рукою до вугілля! Коли б усе розумів, то не зневажив би батька рукою!
Нещасна мати аж зраділа з такого присуду над її дитиною. І князь заспокоївся. Простив нерозумній дитині. Але додав по хвилі: "А все ж таки рука цієї дитини мене лякає! Наче віщує в майбутньому щось дуже грізне! - І з важкими думками ліг спати.
Та батьківське серце, наповнене любов'ю до рідної дитини, скоро простило та призабуло образу. Лютослав підростав, а князь віддавав йому все, що мав: вибагливі страви, золотом шиті одежі, книжки, вчителів все, що булж потрібно. А там і коропу свою та царство обіцяв віддати. Усе - тільки для Лютослава.
Так виріс Лютослав. У добрі, як квітка на сонці, розуму навчався та життя. Такий князенко вдався кремезний, рослий і стрункий, як ялиця. Та потрапив у лихе товариство. Товариші, що з ними пив, гуляв, говорили йому:
- Молодий князю! Ти вже дорослий! Ти гарний і мудрий! Вже пора тобі корону нарядити та самому сісти на престолі! Твій батько вже старець! Увесь народ прагне почути твоє слово. Ми з тобою в найлютіший бій підемо, щоб славу тобі придбати!
Довгенько роздумував над цим князенко Лютослав. Диявол заволодів його душею та нашіптував свої плани. Одної ночі Лютослав схопив гострого меча та через вікно заліз до кімнати старого батька. Став над його ліжком і підняв меч вгору.
Надворі загриміло... Крізь відчинене вікно війнув холодний вітер. Лютослава наче льодом обняло. Хотів пустити меч на голову батька, але почув, що рука здеревіла. Непритомний упав на землю.
Збіглися всі найкращі лікарі лікувати Лютослава. Вдень і вночі не відступали. Та даремні були їхні заходи. Лютославові розбило заралічем увесь бік. Окаянна рука сохла з кожним днем.
Ридала нещасна княгиня над своїм сином. Плакав батько. Ходив зажурений по хаті. Він і цей злочин простив би свойому синові, та не простив Господь. Одинокий наслідник престолу мучився та в'янув, як зломана квітка. Аж жахнулася прислуга й бояри посумніли. А старий боярин лиш похитував сивою головою, гадаючи важку думу: "І чи не краще було б, коли б дитина ця росла без руки?"...

Пошук

Божа наука

Архів записів

Друзі сайту

Зробити безкоштовний сайт з uCoz