Архип був мірошником у святого Миколая. Мав він хату коло вітряка. Янголи приносили йому зерно, а він його молов. Вітри добре дули, бо служили охоче святому Миколаю. Так він молов і молов, а борошно роздавав бідним, бо такий мав наказ від святого Миколая. Приходили до Архипа баби й сироти, і діди, найбільше взимку, а навіть і птиці, бо й тим мав зерно роздавати.

Від кожного мішка можна йому було взяти маленьку мірочку і для себе. Небагато він мав, але якщо янголи наносили зерна, то було досить і для нього, і для дітей, що їх виховував. Так дожив до старості. Аж злий сусід і зла спокуса довели його до лихого вчинку.

Приходить якось до нього в Святий Вечір сусід, також мірошник, та й каже:

- Біда, Архипе. Вітер мені скрутив вал у вітряку, млин мій стоїть, бо не можу молоти. А тут незадовго Щедрий Вечір - жінки будуть купувати борошно. Позвольте мені у Різдвяні свята на вашім млині зерно молоти.

Архип на те каже: 

- Не можу вам позволити, бо се млин не мій, а святого Миколая, а він наказав молоти зерно тільки для бідних, та й у свята млин має тихо стояти.

А сусід на те: 

- Е, що тут такого, що в ці святкові дні млин мені допоможе! Святий Миколай не має часу тепер вас пильнувати. От позвольте, а я вам за кожну днину заплачу ось такого білого золотого. - І поклав перед Архипом три золоті монети.

Засвітилися очі Архипові, сягнув рукою по гроші та й каже: 

- Та нехай уже буде.

Прийшов сусід у Святий Вечір, молов три дні, а відходячи сказав: 

-Дурний з вас чоловік, Архипе. Маєте задурно зерно, та все борошно дідам і бабам роздаєте. А чи ж то не годилося б, щоб і ви мали більший прибуток із того? Яка з того кому шкода, коли б ви і для себе що продали? Чи то у святого Миколая мало зерна? Буде досить і для вас, і для жебраків!

Засвітилися очі Архипові й він думає собі: "Правда. Хто буде знати, скільки я візьму собі?"

І почав від кожного мішка щораз більшу мірку для себе відсипати; давав те своїм синам та зятям, вони борошно продавали, половину грошей собі брали, а половину Архипові приносили. А він чим більше мав, тим більше ще хотів мати. Отже, першої днини після Різдва взяв для себе десяту частку борошна, другої днини - дев'яту, третьої - восьму, і так щораз більше, а десятої днини все для себе забрав.

Коли ж який дід чи баба, чи сирота приходили та борошна просили, то він відганяв: 

- Нема, - каже, - млива. Ідіть собі, дармоїди! Святий Миколай не казав більше задурно давати на розтрату Хто хоче борошна, нехай заплатить.

І птахам уже нічого не давав. 

Прийшов Щедрий Вечір. Усі люди сиділи при вечері та співали святкових пісень, і лише в Архипа млин скрипить та перетирає мливо. А Архип ходить та насипає, та йде до скрині, що до неї мливо сиплеться, бере борошно в руку та нюхає, та рахує скільки за нього грошей візьме.

Аж дивиться: хтось стоїть коло дверей. Здивувався, бо двері були зачинені; підходить ближче, а то старий дідусь із торбами.

- Чого хочеш?

- Хліба Божого. Це, казали, млин для вбогих.

- Був колись, але не тепер. Я за нього заплатив дорогі гроші, тому для себе насипаю.

- Але коли тобі пощастило, то помилуй і мене; дивися, моя свитина подерта, а вдома мене чималенька голодна сім'я чекає та тішиться, що я принесу їм хліба. Дай, мірку для вбогих!

- Іди собі, діду! Чи хто дасть дурно мені або моїм дітям? Чи то мені самому не треба хліба?

- А Царства Небесного не треба тобі?

- Вітру мені з неба треба, щоби добре віяв і зерно молов.

Тоді дід підходить до скрині та й каже:

- А що ти мелеш, мірошнику Архипе?

Підходить Архип, дивиться, та аж мороз по ньому пішов. У скрині був пісок, у мішках пісок. Аж тут у млині засяяло мовби сто свічок церковних; дивиться, а то від діда така світлість іде, бо цей дідусь - то святий Миколай.

Святий каже: 

- Коли ти посягнув на чужий хліб і забрав собі мливо, яким мали живитися старці, вдовці і сироти, то будеш тепер до Страшного Суду пісок молоти.

Так сказав та й пішов у повітрі, ніби по твердій землі.

На другий день приходять люди до Архипового млина, а по млині ані знаку: лише гора піску, а вітер ним крутить, неначе вітряк меле.