Нд, 11.12.2016, 04:13

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 14
Гостей: 14
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:

Пам’ятай, дитино!
Важко доводилося жити малому Івасеві. Весь час тинявся під чужими плотами, й нізвідки допомоги йому було. Ні батька, ні мами, ні хатини, ні родини, нікогісінького не мав. Ходив між чужими та гірко бідував. Інші діти хлібця не похочували, булку маслом смарували, а він, було, цілий день, а то й два голодував. Іншим дітям родичі справляли вбраннячка гарненькі, і книжечки, і зшитки, і олівці купували, а вони у школі тільки пустували. А Івась так добре був би вивчився, та де йому було до школи.
Як служив у якогось господаря за пастуха, то той хвилиночки побавитись не дав. Ранісінько його будив і виганяв пасти худобу. А там люта господиня в кухні тримала до послуги, і кластися спати міг щойно по всіх. Пас, працював, мучився, бідував, а на зиму все одно проганяли його з хати, щоб не годувати даром. Та й волочився між чужими людьми, обдертий і голодний.
 Одного дня зморений голодом не міг уже й ходити. Присів на камінчику край дороги та витягнув руку. Там багато проходило людей, та ніхто не спішився помогти бідолазі. Так він просидів цілий день. Аж над'їхав якийсь добродій. Він казав візникові стримати коней і кинув Івасеві кілька сотиків у руку. При тім став розпитувати Івася, хто він, звідки та чому такий нещасний. Не довго розповідав Івась про свою долю. Добродій відразу розжалобився над ним і каже: "А не схотів би ти бути в мене за сина? Тобі було б добре!".
Почувши це, Івась аж розплакався з радості й каже: "Пане! Я не сином, але слугою вам буду! Я буду вас слухати та працювати, що тільки накажете! Лишень візьміть мене до себе! Не дайте мені загинути в болоті!" І став добродія цілувати по руках.
Чоловік подав йому руку та посадив на віз коло себе. Привіз додому, нагодував, зодягнув у новеньку одежину та й каже: "Живи у мене, будь мені рідною дитиною! Я тобі все віддам!" Я тебе буду годувати, зодягати, посилати до школи, а колись і увесь маєток тобі залишу, тільки люби мене та слухай!
Ох, пане мій! – вигукнув Івась. – Та ж ви - мій добродій! Та ж ви мені – як батько. Я вас буду любити, я буду послушний! Та ж ви мене з пороху підняли! Ви мені стільки добра зробили та скільки ще обіцяєте! Я ніколи цього не забуду! Робіть зі мною, що хочете!
- Добре! – каже добродій. – Я дуже радію з того! Будеш моїм рідним сином! А тепер підеш зі мною, я покажу тобі місце, де ти забавлятимешся!
Сказавши це, він узяв Івася за руку та завів на великий город. Тут росли високі груші, розлогі яблуні, черешні, морелі й виноград. Сад – як гай! Та ще більше тут було квітників із різнобарвними квітами. Тут росли зелені лаври, мірти, квітли високі мальви, півонії, левконії, іриси, тюльпани, гвоздики, айстри та безліч інших запашних квітів. Між ними крутилися рівненькі стежечки, висипані гладенько біленьким пісочком. Бриніли бджілки, співали пташки. Весело! Як у раю!
Добродій обводив Івася навкруги та й каже: "Сину! Маєш тут гарненьке місце на науку й забаву! Куди хоч, проходжуйся, тільки важай, щоб ти ходив завжди стежечками й не толочив квітів. Я особливо милуюся цими запашними квітками, і мені було би шкода, коли б хто знищив мені хоч одну квітку.
- Ай, пане! Добродію мій! – знову залебедів Івась. - Та ж цими стежечками так мило пройтися! Чому ж я мав би толочити ці чудові квітники? Моя нога ніколи на них не ступить!
І втішився добродій, горів щастям Івась. Від цього дня ріс у добрі й достатку, весело й безжурно. Ходив до школи та вчився гідного життя. Чого тільки душа забажала, всього мав досить. У вільні хвилини забавлявся на стежечках у городі, насолоджуючись милим запахом свіжих квіток.
Та одного дня прийшли до нього товариші та й кажуть: "А чому ти, Івасю, не рвеш цих квіток? Чи не знудиться тобі все ходити стежечками й стежечкамии? Ходім між квітки побавимося! Як ти – син цього добродія, то маєш право!"
І в цю хвилину забув Івась про свою обітницю. Хлопці пішли вперед, а він – за ними. Вони разом толочили квіти. Ховалися між квітками, зривали пуп'янки, бавилися пелюстками. Одне слово багато нашкодили. На стежечки понакидали корінці, землю. Аж город посумнів.
Коли ввійшов добродій і глянув на цю руїну, то аж заломив руками. "Іди геть від мене, негідна дитино!" – крикнув він до Івася та відвернувся від нього.
Дорогенькі діточки! Таким городом із квітками є увесь світ. Добродій – це Господь, Івась – це людина, а стежечки – це Божі заповіді. І нас визволив Господь з неволі гріха, прийняв за своїх синів, дав Свої заповіді, кажучи: "Ходіть, дітоньки, цими стежечками Моїх заповідей і не толочіть квіток, моїх дарів! Любіть і слухайте мене, а я колись віддам вам своє царство".
Та є багато таких дітей, подібних до Івася, що слухають злих товаришів, і не хочуть ходити стежечками Божих заповідей. Нерозумно толочать вони квітки Божої ласки та добродійства. Стежечки Божих заповідей закидають корінцями зла та забруднюють болотом гріха. Яку прикрість вони завдають своєму Панові й найбільшому Добродієві! Забувають, що без Нього згинули б прошаками в поросі на дорозі. А Господь нас із пороху підняв, прийняв за своїх синів, і все, що маємо, - від нього.
Тому любіть і слухайте Господа Бога! Не дайтеся, діточки, намовити злим товаришам, ходіть завжди стежечками Божих заповідей, то зайдете ними до городу вічного щастя в небі.
Омелян Квіт (stezhechki.blogspot.com)
Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz