|
Одного разу прилюдно один законник хотів випробувати Ісуса Христа й питає Його:
– Учителю, що робити мені, щоб осягнути вічне життя?
Ісус риторично відповів:
– А що в Законі написано?
Законник мовить:
– У Законі написано: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і люби свого ближнього, як самого себе.
Ісус Христос підтверджує:
– Правильно ти відповів. Роби все це і будеш жити.
Законник, збагнувши виправдати себе, питає Ісуса:
– Ісусе, а хто мій ближній?
На це запитання Ісус Христос відповів притчею.
Один чоловік йшов з Єрусалиму до Єрихону. На нього напали розбійники, які пограбували його, побили і завдали йому великих і тяжких ран, а самі втекли, покинувши нещасного зраненого.
Цією дорогою випадково проходив один священик. Він побачив тяжко побитого, який стікає кров’ю, але не зупинився, не допоміг йому і пішов далі, проминувши недужого.
Проходив повз пораненого й левіт. Але він теж тільки глянув на нещасного, не зупинившись, пішов своєю дорогою, залишивши страждальця мучитися.
Нещасний потерпілий продовжував страждати і мучитися. Але невдовзі цією дорогою йшов якийсь самарянин. Він побачив бідолашного, змученого від побоїв, ран і болю, змилосердився над ним. Самарянин підійшов до потерпілого, перев’язав його рани з оливою та вином. Потім усадив його на свою худобину і привіз до найближчої оселі й допомагав йому зменшити страждання, як тільки міг.
Наступного дня, від’їжджаючи з цього поселення, самарянин дав одному господареві два динари і попросив опікуватися цим потерпілим. «А як більше витратиш, чим 2 динари, – мовив самарянин господареві, – то я доплачу тобі, як повернуся зі своєї подорожі».
Розповівши цю притчу, Ісус Христос питає законника:
– То котрий же з цих трьох – священик, левіт чи самарянин – був ближньому тому постраждалому чоловікові? (Лк. 10. 25 – 36).
Законник слушно відповідає:
– Той, хто змилосердився над нещасним і вчинив йому милість.
Тоді Ісус дав законнику напутню пораду: «Іди, і роби так і ти!» (Лк. 10. 37).
У притчі про доброго самарянина розказується, що один чоловік йшов дорогою від Єрусалиму до Єрихону. Ця звивиста дорога має схил до низу майже на 1000 метрів на відстані близько 30 км. В ті часи це була найнебезпечніша дорога. Й справді, обабіч цієї дороги ховалися розбійники, котрі нападали на тих, хто йшов чи їхав дорогою, щоб поживитися.
І так, на одного подорожнього напали розбійники і нанесли йому тяжкі тілесні ушкодження.
Його побачив священик і пройшов мимо. Здавалося б, хто як не священик повинен був проявляти любов до людей і допомогти цьому страждальцю, який, мабуть, був євреєм, і, отже, не то що ближнім, а найближчим його. І цього ж навчав Закон Мойсея.
Якщо священики були нащадками Арона, то левіти – нащадки Левія. Вони допомагали священикам у храмі. Але, на жаль, і левіт пройшов повз пораненого, не надавши йому невідкладної допомоги.
Отже, здавалось би, що найобізнаніші із Законом Мойсеєвим люди – священик і левіт, котрі повинні були б бути найсвятішими, взяли на себе такий тяжкий гріх, не надавши допомоги своєму ближньому.
У ті часи євреї з презирством ставилися до самарян, бо самаряни, як вони вважали, були лиш частково євреями, а частково – язичниками. І якраз самарянин допоміг цьому напівживому єврею, що тяжко постраждав від розбійників.
Ісус у цій притчі сказав нам, що кожна людина, як той самарянин, повинна допомагати іншій людині – своєму брату – у всіх її потребах. Тут Ісус прямо вказує, що ближнім для кожної людини, для кожного з нас є кожна людина, що живе на землі, незалежно від національності, раси, кольору шкіри чи мови, якою вона говорить. І кожному з них, якщо хто-небудь потрапить у біду, ми повинні допомагати. Це один бік інтерпретації цієї притчі.
З іншого боку, Ісус у цій притчі розказав і про Себе. Відомо, що багато юдеїв, особливо їх вожді, не сприймали Ісусового Вчення, нехтували Ним і відкидали Його. Це Вчення, по суті, потрапило в біду, як той побитий та зранений чоловік. Почув священик Благу вість, котру розказував Ісус, і пройшов мимо – відкинув її («не допоміг пораненому»). Почув левіт Божу Істину і заперечив її, непомітно пройшовши повз неї («не спромігся допомогти пораненому бідоласі»). Єдиний, хто прислухався до Вчення, – це самарянин, котрий сам вважався відкинутий у очах юдеїв.
Під добрим самарянином у цій притчі треба розуміти Самого Ісуса Христа. Він, як цей самарянин, Сам був знехтуваний вождями Ізраїлю, але Ісус намагався і робив добро людям, завжди і у всьому допомагав їм, ніколи не відмовлявся чинити добро.
Через все земне життя Ісуса Христа червоною ниткою проходить ідея допомагати людям, котрі гинуть, як той поранений, врятувати всіх нас від гріха, направити нас на істинний шлях, угодний Богові.
Отже, ближнім для всіх нас був, є і буде Сам Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос. Він наша надія і надія світу. Сам Ісус Христос, Котрий стільки натерпівся від фарисеїв та книжників, прийшов на землю визволити нас від гріха, спасти нас, зневаживши Себе і переживши за нас не виносні муки.
Прикінцеві слова притчі, сказані Христом, «Іди, і роби так і ти!» стосуються людей всього світу, всіх поколінь, котрі жили, живуть і будуть жити на нашій землі. Ці слова стосуються всіх нас – і віруючих незалежно від конфесії, і невіруючих-атеїстів, якими країна наша ще кишить.
|
|
