Нд, 11.12.2016, 09:58

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 52
Гостей: 52
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:




ЗАГУБЛЕНИЙ КАПЕЛЮХ




Мама дала Василькові обідати та каже: "їж, Васильку, скоренько та вижени гусей попасти за млином! А ніде там не відходи, щоб гуси не наробили шкоди в чужому городі! А не приставай до злих хлопчиськів, щоб тебе до злого не намовили! Читай собі книжечку та пильнуй!"
Послухав Василько цієї науки, пообідав, виломив собі прутика з вербини та займив гусей на пасовисько. А мама винесла з хати ще два яблучка та каже: "Маєш тут яблучка! З’їж собі та на чуже навіть не дивися!"
Дуже втішився Василько яблуками. Були великі ще й червонобокі. Навіть у кишеньки не влазилися. Одно таки по дорозі з’їв, а друге приніс на пасовисько. Гусей нагнав пастися в бур'яни, а сам на стежині підкидав яблуком. Знав, що як добре натовчеться, то й більше соку буде мати.
Аж тут де не взявся малий Лучка. Вигнав козу пасти та присів коло Василька. Йому відразу сподобалося Василькове яблуко, тож каже: "А дай мені, Васильку, раз вкусити!"
Не хотів Василько надпочинати свойого яблука, та Лучка таки конче хотів поласувати. Казав:"Дай, і дай! А я тобі зараз цілий капелюх віддам!" Як зачав прилещуватися, як зачав приговорювати, так-таки й розкраяли яблуко ножиком і з'їли до спілки. Побігали, побавилися, тоді Лучка каже до Василька: 'Тепер ходи зі мною по яблука! Там у Софроновім саді, такі яблука, як хміль. А червоні, як галунки! Там від подвір'я старої Ксеньки є високий пліт! Вилізь на пліт і тільки досягай!"
Завагався Василько. Вмить пригадав собі, як мати наказувала, щоб на чуже навіть не дивився. Ще ніколи в чужому саді не був. Та Лучка тільки засміявся з нього. "Ходи! Не бійся!" - юдив Василька. - "Як боїшся, то поміняймося за капелюхи! Я візьму твій зелений, а ти бери мій сіренький! Ніхто нас не впізнає!"
І перемогла спокуса до гріха. Червоні Софронові яблука манили Василька. Отак капелюх нарвати то й сестриці Юльці ще приніс би, погадав собі. Тож-то було б радості вдома! Поговорили з Лучкою, помінялися капелюхами-та й пішли,городами. Стара Ксенька ходила по роботах, діти її були ще маленькі, тож сміло ввійшли на подвір'я, за хату й - на пліт. Лучка таки зразу не вдоволився досягати з плота, а переліз до саду, щоб під яблунькою назбирати собі жовтеньких, спілих спасівок.
Підглянула це крізь вікно Софронова жінка Ганна. То бо-роздою, то кропивами підбігла до саду та як заверещить на всю губу. Василько заледве два яблука досягнув. Настрашився раптового крику, скочив з плота, та як дремке, аж спинився на своєму городі. Присів під кущем малини й трясся, як риба. Був лютий сам на себе. Раз пішов на чужі яблука, й то не пощастило! А що, як жінка підглянула його на плоті! Але ні! Він мав на собі Лучків капелюх, тож вона не могла його впізнати. А, може, Лучка попався? Як схопила жінка його в руки, то так десь йому вцідила, що й його мусів видати. Але й це ні! Лучки вона, певно, не зловила! Він ціле літо звивав по чужих садах. Мав сприт. Не попаде в чужі руки.
Але раптом він чує крик. Заглядає поміж бур'янами: аж це сусід пригнав їх гусей і свариться з мамою. "От такі ви люди! - Я б і не сподівався! І досі не знав, хто це мою капусту так випасає! Аж оце ваші гуси в шкоді займив. Чи ж ви Бога не боїтеся таку кривду робити?!"
Виправдовувалася мама, що самих гусей ніколи не лишає на пасовиську, що Василько все пильнує. Та сусід доти не вступився з подвір'я, доки мати не приобіцяла заплатити за шкоду.
Відійшов сусід, аж тут суне на подвір'я Софронова Ганна. Ще в воротах роззявила рота та верещить на весь голос: "Гарно ви вчите свою дитину! Гарно виховуєте Василька на злодійство!.. Я ще сама яблучка не купала, а він вже мені цілу яблуньку обірвав!"
- Жіночко добра! - каже до неї мати. - А чого ж ви мене напастуєте? Та чи ж я своїй дитині не купую яблук? Та де ж би я його на чуже посилала? - А це капелюх не вашого Василька? -закричала розлючена Ганна, добуваючи з-під запаски зелений капелюх. - Я вже його по всіх сусідах обносила! Усі люди кажуть, що вашого Василька. Я була б ще й Василька приловила, та якось утік поміж бур'янами, лиш капелюх загубився в саді.
Мати, побачивши справді Васильків капелюх, аж оторопіла з дива. Не мала й що казати. Перепросила Ганну та пообіцяла заплатити за шкоду. "Ах, Боже! А це ж що зробилось із моєю дитиною!" - зітхнула важко, втікаючи засоромлена до хати.
Василько сидів у бур'янах і надслухував кожне слівце. Почервонів, як буряк. Аж горів зі встиду. Навіть не сподівався такої халепи. Дався намовити на крадіж, і яка кара спіткала його. Та вже про себе не дбав, бо заслужив собі на це. Але найбільше боліло його те, що своїм батькам завдав стільки неприємностей. Мама мусіла соромитися за нього, а батько - оплачував шкоду.
Схопився з місця, побіг до хати й розплакався, цілуючи маму по руках. Хоч зараз виявилося, що до злодійства намовив його Лучка, та довший час Василько не міг показатися між дітей. Всі показували пальцями на нього, як на нового злодійчука.

Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz