Пт, 09.12.2016, 19:19

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 71
Гостей: 71
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:




ЖИТТЯ СВЯТОЇ МАРІЇ - БЕРНАДЕТТИ СУБІРУ
 


На західному узбіччі Піренейських гір стояла в давнину фортеця Люрд, що боронила французьку землю від наїздів сарацинів. Довкола фортеці, в долині річки, виросло згодом містечко Люрд.
У 1858 році жив мельник Франсуа Субіру. Мав він жінку Луїзу й четверо дітей. В нього не було ні млина, ні своєї хати. Не мав навіть постійного заробітку, через що уся родина залишалася часто без грошей та їжі. Колись був у нього і млин, і гроші, але через свою доброту Франсуа не брав від убогих людей оплати за свою працю, часто пригощав їх у своїй хаті та роздавав муку, тому врешті й сам став одним із них. З часом він став таким бідним, що вже не мав чим оплачувати помешкання і мусив приміститися з родиною в старій в'язниці, де родич жінки дозволив їм жити в одній темній кімнаті. Але хоч які великі злидні були в хаті Субіру, проте там завжди була одна дорогоцінна річ: їхня жива віра. Незважаючи на велике зубожіння, вони молилися, ходили до церкви, кожного вечора спільно проказували вервицю, носили чисту одежу і швидше б вмерли з голоду, ніж мали б просити в когось хліба. Вони були дуже вбогі, але чесні й повні гідності, яку допомагала зберігати їм релігія.
СУБІРУ Найстаршою з дітей родини Субіру була Марія - Бернарда, яка народилася 7 січня 1844 року. Звали її всі Бернадета. Коли їй було шість літ, вона занедужала на легені і з того часу не могла вже легко дихати; на десятому році вона дістала тяжку дихавицю (астму), що мучила її до самої смерті. Крім цього, її кості з'їдали сухоти, через що вона не могла добре рости, завжди була немічна і постійно терпіла болі. У 14 літ вона виглядала 10-літньою школяркою.
Але ці великі терпіння не зробили сумним її серце. Бернадета була жвава, весела й мила; зі своїми подругами вона завжди забавлялася. Говорила іспансько-французькою говіркою, була дотепною. Коли вона розповідала про щось надзвичайне, на її обличчі з'являвся ніжний, проникливий чар, що був зовнішнім виявом невинної душі, її лице було темно-брунатне, повне свіжості, випромінюючи спокій душі й щирість. Великі чорні очі Бернадети, глибокі й ласкаві, відверті, задумані чи жартівливі, справляли на всіх незабутнє враження. Вона була така простодушна, що вірила усьому, що б їй не сказали. Бернадета не знала, що таке неправда. Вбогість і хвороба не турбували її. Це було чарівне дівча.
Сірі будні вбогого міського життя Бернадети переривала її нянька, яка, втративши свою дитину, часто брала її з собою на село, де було більше харчів, свіжого повітря й сонця. Дівчинка там пасла овець. Поки тварини паслися, вона сідала на траві і плела щось або будувала з каміння вівтарик на честь Божої Матері. Прикрасивши його квітами, ставила на ньому статуйку Пресвятої Діви, яку завжди носила при собі, а опісля клякала та проказувала набожно вервичку. Так, як св. Жанна д'Арк, вона любила звуки дзвонів і хрестилася, коли кликали на "Ангел Господній". Дуже любила малі ягнятка і часто ділилася з ними куском свого хліба, який і для неї самої був занадто малий. Няньчині сусідки любили Бернадету. Хоч дихавиця мучила її, вона була завжди весела і ніколи не нарікала ні на людей, ні на хворобу. Кожного охоче слухалася, була завжди задоволена всім. Через свою недугу вона не могла ні бігати, ні бавитися, як інші діти, але, коли хтось йшов повз неї, вона мило усміхалася і віталася. Старі селянки довго пам'ятали Бернадету і згодом оповідали, що вона була добра і чемна, покірна і спокійна, трохи боязка і поважна. В неділю вони завжди бачили біля церкви ту дівчину з великими темно-оксамитовими очима в білій хустині.
Хоч Бернадета мала вже 14 літ, проте вона не вміла ні читати, ні писати, не приймала ще св. Причастя, її нянька пробувала вечорами вчити її катехізису, але з того нічого не вийшло, бо Бернадета не знала французької мови, не розуміла катехізисних питань та відповідей. Одного вечора після невдалого навчання няньці увірвався терпець, вона кинула книжку і скрикнула:
— Забирайся! Ти ніколи не знатимеш нічого! Бернадета не образилася на ті прикрі слова своєї няньки, з великою ніжністю обняла її за шию і сказала з усмішкою:
— Хоч я нічого не знаю, та все-таки я можу молитися на вервиці і всім серцем любити Бога.
У цьому була вся Бернадета: проста, щира душа, яка не мала великих знань, але серце якої було повне любові, відкриваючи їй небесні ворота. Такою була ця мала дівчина з Люрда, яку Непорочна Діва вибрала для своїх об'явлень людям. Надзвичайно невинна, вона, мабуть, не знала й тіні гріха. Зовсім невчена, вона ставала мудрою, підкоряючись Божій волі та звертаючись до Небесного Отця серцем, повним сердечної любові.
11 лютого 1858 року був холодний день, а в хаті Субіру не було чим вогню розпалити. Бернадета з сестрою й сусідською дівчиною вибралися по обіді за місто, щоб на березі річки назбирати сухих патиків. В одному місці сестра й сусідка перебрели на другий бік ріки і там почали збирати патики, а Бернадета через свою хворобу боялася ступати в холодну воду. Вона стала просити сусідку, що була більша за неї, перенести її на плечах через воду; коли ж та не схотіла, Бернадета вирішила зняти сандалі й панчохи та перебрести на той берег, куди пішли дівчата. Недалеко від того місця була скеля з печерою (ґротом) Масабель. Про це, що сталося тоді біля печери, так оповідає сама Бернадета:
"Коли я почала знімати першу панчоху, то раптом почула великий шум, наче сильний посвист вітру; я глянула довкола, на дерева й річку. Ніщо не рухалося. Коли я продовжила далі знімати свої панчохи, я почула знову шум, подібний до першого. Налякавшись зірвалася на рівні ноги. Не могла говорити і не знала, що думати. Тоді, повернувши голову в сторону печери Масабель, я побачила в скельній щілині кущ рожі, що хитався, наче від подуву сильного вітру. Майже одночасно виплила з печери золотиста хмарка, а трохи пізніше при вході до печери, за кущем рожі, стала Пані, молода й дуже гарна, набагато краща від усіх, яких я коли-небудь бачила. Вона відразу глянула на мене, усміхнулася і кивнула, щоб я підійшла ближче. Мій страх покинув мене, але я не знала, де я була. Я протерла свої очі, потім заплющила їх, відкрила їх знову, але Пані далі була там, усміхаючись до мене і даючи мені знати, що я не помиляюся.
Не думаючи про те, що роблю, я вийняла свою вервичку з кишені і клякнула. Пані схвалила це кивком голови, сама взяла в свої пальці вервицю, яку мала на правому плечі. Коли я хотіла почати проказувати вервичку і перехреститися, я не могла підняти своєї руки до свого чола: вона падала вниз. Моє плече стало наче спаралізоване. Тоді прегарна Пані зробила знак св. хреста. Я спробувала зробити так, як вона, і тоді вже змогла. Пані дозволила мені молитися, і я почала проказувати вервицю. Вона робила те саме, пересуваючи зернятка своєї вервиці пальцями, але не ворушила своїми губами. Тільки при кінці кожної десятки говорила разом зі мною: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові". Коли я скінчила молитися на вервиці, Пані зробила мені знак, щоб я наблизилася до неї. Але я не сміла. Тоді вона вернулася до скелі, і золота хмара зникла разом з нею...
Пані виглядала 17-літньою дівчиною з синіми очима. Вона була одягнена в білу сукню, перев'язану в поясі синьою стяжкою, що спадала. На голові мала білий серпанок, з-під якого ледве видно було її волосся, бо він опадав по її плечах нижче стану, її ноги були босі, вкриті крайчиками її суконки. Зернятка її вервиці були білі, а ланцюжок блищав золотом..."
Коли дівчата вертались додому, Бернадета оповіла їм у таємниці своє видіння. Вдома сестра Тоня не могла втриматися і розказала все батькам. Вони були цим невдоволені, вважаючи видіння за привид, і сказали Бернадеті не ходити більше до печери. Але вона в серці була цілком певна, що бачила справжню, правдиву Пані. Дівчина стала задуманою й поважною. Несподіване видіння з неба залишило в її душі помітний слід. Бернадета думала тепер тільки про ту прегарну Пані, що заволоділа її чистим серцем.
Мати стала оповідати Бернадеті про самооман та про підступи злого духа в надзвичайних видіннях різних людей, але вона не вірила матері і далі відчувала великий потяг знову піти до печери, щоб побачити гарну Пані. На прохання сестри Тоні й сусідки Ґени батьки врешті згодилися, і 14 лютого Бернадета пішла до скелі Масабель, а за нею кілька інших цікавих дівчат. Для певності Бернадета взяла цим разом із церкви плящину свяченої води. Прийшовши під печеру, дівчина клякнула і почала молитися. Раптом її лице змінилося, Бернадета скрикнула: "Вона є! Вона є! Вона усміхається!"
На запитання дівчат: "Де?" Бернадета встала, обняла найближчу дівчину за шию і пальцем показала їй. Але, крім Бернадети, ніхто нічого не бачив. Тоді Бернадета покропила свяченою водою в напрямі печери, де стояла "біла Пані", і сказала: "Якщо ти приходиш від Бога, залишся..." Пані ласкаво усміхнулася і вийшла ще трохи вперед. Тоді Бернадета сказала дівчатам: "Вона не гнівається; вона усміхається до всіх нас, а чим більше я кроплю свяченою водою, тим більше вона усміхається".
Пані, та підійшла ближче до Бернадети і спитала її: "Чи ти зможеш приходити сюди впродовж 15 днів?" Бернадета пообіцяла, що прийде, якщо батьки дозволять.. З'ява тривала близько години. Увесь той час Бернадета тихо розмовляла зі своєю любою Панею. Дівчина питала її, як вона називається, але Пані на це тільки схилила голову і усміхнулася. Також сказала своїй малій приятельці: "Я не обіцяю тобі, що зроблю тебе щасливою на цьому світі, лише — в іншому".
Коли Бернадета сказала батькам, що гарна Пані просила її приходити до печери кожного дня впродовж двох тижнів, мати не знала, що доньці відповісти, вирішивши порадитися зі старшою своєю сестрою Бернардою, Бернадетиною хресною матір'ю. За її порадою вона вирішила піти наступного дня вдосвіта разом з Бернадетою до Масабель та особисто подивитися, що там діється. За ними поспішило ще з десятеро їхніх сусідів, що тепер кожного дня стежили за тим, чи Бернадета знову йде на побачення зі своєю Панею. Дівчина стала перед ґротом на коліна, зробила на собі знак св. хреста, почала молитися на вервиці і знову впала в захоплення. Не було сумніву, що Пані прийшла, і Бернадета бачила її за кущем рожі. Одна з жінок, вдивляючись в захоплене лице Бернадети, скрикнула:
— О, яка вона гарна!
Але мати, що не зводила з доньки очей, вигукнула з тривогою:
— О, мій Боже, не забирай її від мене. Я благаю!
Під час цієї п'ятої з'яви Пані навчила Бернадету однієї особливої молитви, яку вона не мала права нікому виявити, тільки сама повинна була проказувати її кожного дня до самої смерті. Наступного дня була неділя. Біля ґрота зібралося багато людей, серед яких був також люрдський лікар, д-р Дозу, невіруючий. Він прийшов до ґрота, щоб особисто прослідкувати сам факт цього хворобливого, як він думав, стану дівчини. Коли Бернадета прийшла до скелі з засвіченою свічкою в правій руці, а з вервицею — в лівій, клякла перед ґротом та почала молитися, то незабаром з'явилася Пані, після чого дівчина впала в захоплення. Лікар, стежачи за її пульсом, обігом крові й диханням, засвідчив, що в Бернадети все було в нормі. Коли вітер загасив її свічку, вона спокійно, без слів, подала її найближчій сусідці, щоб та засвітила її знову. Під час захоплення вона підійшла до самого ґрота, щоб бути якнайближче до своєї Пані. Коли вернулася на своє звичайне місце, її обличчя було сповите смутком, а по білих, наче віск, щоках котилися дві великі сльози. Потім Бернадета розказала лікареві, що йшов з нею і питав про різні подробиці, ось що: "На хвилину Пані перестала дивитися на мене і кинула зором вдаль. Опісля звернула свій погляд на мене. Коли я спитала її, чому вона сумна, вона сказала: "Молюся за грішників". Тоді її обличчя випогодилося і з відблиском щастя на ньому вона зникла". Того дня лікар переконався, що в видіннях Бернадети нема ні підступу, ні хворобливості. Все там було щиро.
Коли весь Люрд почав говорити про таємничі з'яви гарної Пані дівчині, з околиць почало прибувати до міста щораз більше людей, щоб подивитися на Бернадету під час її розмов з Панею. Місцеві державні урядники — мер міста, нотар, начальник поліції й державний прокурор — зібралися на нараду та вирішили викликати Бернадету на допит, щоб повернути місту давній спокій.
Першим наказав привести дівчину на допити державний прокурор. Бернадета прийшла сама, спокійна й смілива; вона не боялася нічого, повна опіки Пані з неба. Прокурор почав говорити:
— Моя дівчинко, про тебе тепер багато говорять. Чи ти думаєш далі ходити до Масабель?
Бернадета відповіла цілком відверто:
— Так, пане, я пообіцяла Пані і мушу ходити туди ще десять днів.
— Але ж, моя бідна дитино, твоя Пані існує тільки в твоїй уяві.
— Як я побачила її перший раз, я думала так само і терла свої очі. Але сьогодні я цілком певна, що не є одурена.
— Як це ти можеш знати?
— Бо я бачила її багато разів, цього ранку також. Крім того, вона говорить до мене.
— Моя дитино, сестри з притулку, куди ти ходиш до школи, кажуть, що це тобі лише ввижається.
— Якщо б сестри з притулку бачили те, що бачу я, вони повірили б так, як я.
На це прокурор сказав з удаваним гнівом:
— Як би там не було, твоя поведінка перед ґротом є справжнім згіршенням. Через тебе збігаються туди люди. Це мусить якось скінчитися... Пообіцяй мені, що ти більше не підеш до Масабель.
— Пане, я не можу вам цього пообіцяти.
— Це твоє останнє слово?
— Так, пане.
— То йди... Ми подумаємо, що робити.
Бернадета відразу встала і пішла додому. В офісі залишився державний прокурор, переможений щирістю й простотою невченої убогої дівчини.
Тієї самої неділі по вечірні Бернадету просто з-під церкви забрали на допити до начальника поліції. Хтось з гурту гукнув на сміх:
— Ах, Бернадето! Я думаю, ти потрапиш до в'язниці.
— О, ні, — відповіла дівчина з усмішкою, глянувши жартунові просто у вічі, — мені нема чого боятися.
Начальник поліції наказав дівчині оповісти про першу з'яву Пані в ґроті. Бернадета розповідала дуже спокійно, а начальник записував усе. Коли вона скінчила, він спитав її:
— Скажи мені, хто є та Пані, що справила на тебе таке враження. Чи ти її знаєш?
— Ні, я її не знаю.
— Ти кажеш, що вона гарна; до кого вона подібна?
— О, пане, вона набагато краща ніж усі пані, яких я коли-небудь бачила.
— Чи та пані говорить, рухається, чи, може, стоїть непорушне, як статуя в церкві?
— Вона рухається, усміхається і говорить так, як ми.
— Якщо пані була б такою особою, як інші люди, кожний міг би бачити її і чути. Поясни.
— Пане, я не можу пояснити цього. Але що я точно знаю, то це те, що Пані є справжня і жива.
— Оскільки ти обстоюєш правдивість з'яви, я не можу заборонити тобі вірити в існування пані. Але горе тобі, якщо ти говориш неправду.
Начальник поліції пробував зловити Бернадету на якомусь перекрученні про з'яву в Масабель, але вона кожного разу давала ті ж самі відповіді. Після того він спитав її:
— Чи не порадив тобі хтось потайки сказати, що тобі являється в Масабель Пресвята Богородиця, переконавши тебе, що за це тебе вважатимуть за святу, а Пресвята Богородиця буде задоволена?
Бернадета відповіла без найменшої затримки:
— Ні, пане, ніхто не радив мені так робити. Тоді начальник поліції сказав суворим тоном:
— Я не бажаю, щоб ти призналася, пообіцяй лише мені, що ти вже не підеш до ґрота.
— Пане, я не можу. Я обіцяла Пані, що вернуся.
— Якщо ти не пообіцяєш мені, що не підеш до Масабель, я покличу жандармів і накажу замкнути тебе в тюрмі.
Дівчина прийняла ці слова цілком байдуже, її внутрішня ласка охороняла її від усього. Вона навіть усміхнулася, коли відповідала:
— Тим краще, бо я менше коштуватиму своєму батькові, а ви приходитимете вчити мене катехізису.
Така невинність роззброїла начальника поліції. Саме тоді ввійшов до поліції Бернадетин батько, і начальник наказав йому забрати доньку додому, одержавши від нього запевнення, що вона не піде більше до ґрота. Наступного дня, коли Бернадета верталася з обіду до школи, перед нею стала на вулиці якась невидима перегорода, що не пустила її до школи, а сильний вітер загнав її до ґрота. Бернадета не хотіла туди йти, бо батьки заборонили, але вона не могла опиратися невидимій силі. Цим разом за нею йшли слідом два жандарми. Перед скелею Бернадета провела з годину в молитві, але Пані не було. Повернувшись додому, вона цілий вечір плакала, що це, напевне, тому її Пані не прийшла, бо вона не пішла відразу до ґрота. Зворушений щирим смутком Бернадети, батько дозволив їй ходити на зустріч з Панею без всяких перешкод.
Наступного дня, 23 лютого, Бернадета вибралася з матір'ю до Масабель. Там було вже багато людей. Коли дівчина почала молитися на вервиці, знову з'явилася Пані. Бернадета була надзвичайно щаслива і з великою любов'ю поклонилася їй, дякувала, усміхалася до неї. Навіть різні державні урядники, дивившись на захоплену дівчину, здіймали капелюхи та покірно схиляли свої голови. Того дня Пані сказала Бернадеті три таємниці, які вона нікому не мала права виявити. Дівчина зберегла свою таємницю.
24 лютого Пані переказала Бернадеті сумні вісті. Дівчина залилася сльозами, припадала до землі та цілувала її. Коли згодом підійшла ближче до ґрота, то обернулася до людей і крізь сльози скрикнула тричі: "Покути! Покути! Покути!"
Під час дев'ятої з'яви, 25 лютого, Пані залишила людям велику пам'ятку — чудесне джерело. Про це оповідала згодом сама Бернадета ось що: "Коли я молилася, Видіння сказало мені ласкавим, але поважним тоном: "Іди напийся та вмийся з джерела". Я не знала, де було джерело; тоді я пішла над річку. Але Пані прикликала мене назад, даючи мені знак рукою, щоб я пішла ліворуч ґрота. Я послухалася, але не бачила ніякої води. Не знаючи, де знайти її, я почала порпати землю, і вода виплила. Я почекала, щоб вона трохи очистилася, трохи напилася і обмилася нею". Вода ще була з болотом, і Бернадета вимазала своє лице. Побачивши це, деякі люди почали думати, що дівчина зійшла з розуму.
— А навіщо ти їла траву? — запитували її.
— Бо Пані наказала це робити.
Невдоволені такими відповідями та вражені дивною поведінкою Бернадети, люди здвигали плечима і відходили. Але ті, що далі молилися перед ґротом, незабаром побачили, що мале джерельце збільшилось та перемінилося в потік. Коли джерело прочистилося, побожні люди почали розуміти ті дивні речі, що діялися перед ґротом, їхні сумніви розвіялися. Вони знову почали вірити Бернадеті і чудесній з'яві.
Прибувши наступного дня до ґрота, Бернадета на наказ Пані насамперед напилася води з джерела і вмилася; цим разом вода була вже цілком чиста. Обтерши лице запаскою, Бернадета вернулася на своє звичайне місце та почала розмову зі своєю Панею. Того дня Видіння наказало їй цілувати землю за грішників — покутувати за свої й людські гріхи. Опісля Бернадета почала наближатися на колінах до ґрота та цілувати землю під кущем рожі. Тоді хтось із присутніх підбіг до неї, вхопив за плече та скрикнув: "Встань! Чи ти здуріла?" Бернадета піднялася, але відразу обернулася до людей та наказала їм виконувати наказ Пані і робити те, що й вона. Люди відразу почали цілувати землю, а хто не міг нахилитися до землі, то цілував скелю. Це роблять прочани в Люрді і сьогодні.
27 лютого Пані наказала Бернадеті піти до священиків з дорученням поставити там на її честь каплицю. Парохом Люрда був о. декан Пейрамаль. Він чув про дивні з'яви при ґроті, але передчасним виступом не хотів наражати свого духовенства на неприємності, тому заказав своїм священикам ходити з людьми туди. Він був людиною доброго серця, але вигляд мав суворий. Бернадета боялася його. Коли вона прийшла переказати о. парохові доручення Пані щодо будови каплиці, він, вислухавши Бернадету про всі з'яви, після кількох запитань став перед дівчиною і сказав суворим тоном:
— Скажи Пані, яка прислала тебе, що парох Люрда не звик мати справу з назнайомими людьми. Насамперед вона мусить сказати своє ім'я, а опісля доказати, що вона має право носити таке ім'я. Якщо та Пані має право на каплицю, то вона зрозуміє значення моїх слів; якщо ж ні, то ти скажеш їй, щоб вона перестала давати накази священикам.
Здивована Бернадета встала, вклонилася і вийшла з парафіяльного офісу. О. Пейрамаль залишився сам. Йому було тяжко на серці, що він так суворо обійшовся з тією невинною дівчиною, яку він у своїй душі почав уже вважати за Божу обраницю. У неділю, 28 лютого, Бернадета прийшла до ґрота вдосвіта, але там було вже дві тисячі людей. Вона зовсім не звертала на них уваги, бажаючи тільки одного: побачити свою любу Пані. Коли Бернадета почала на колінах просуватися до ґрота, дорогу між юрбою людей мусили робити для неї два присутні вояки. Того дня Пані об'явила дівчині деякі речі тільки для її особистого душевного добра. Під час захоплення Бернадети робітники, селяни, вояки; матері з дітьми на руках вдивлялися в щасливе дівча перед ґротом і разом з нею проймалися духом та набожно клонилися перед невидимою Панею.
Після закінчення розмови з Панею Бернадета була на Службі Божій, а опісля ходила до парафіяльного офісу, щоб сказати о. Пейрамалеві, що вона питала Пані, хто вона та як називається, але вона не дала ніякої відповіді, тільки усміхнулася. Тієї неділі люди почали пити воду з чудесного джерела біля ґрота. Люрдську воду прочани розвозять тепер по всьому світі.
Після співаної Служби Божої Бернадету заарештували і привели на допит до судді. Він надіявся, що йому вдасться залякати Бернадету і закінчити цю історію з дивними з'явами. Коли місцевий жандарм узяв Бернадету під церквою за руку і сказав: "Моя дівчинко, ти мусиш піти з нами", вона почала сміятися і жартувати: "Добре держіть мене, бо втечу!"
Суддя був до Бернадети дуже суворий, проте вона не тільки не злякалася його, але стала ще сміливішою та сміялася з погроз 25 березня, на свято Благовіщення, Бернадета знову вибралася вдосвіта до ґрота, відчуваючи в серці великий потяг до зустрічі з любою Панею. Коли дівчина прибула туди, Пані вже чекала її біля скелі. Під час захоплення й молитви Бернадета відчула в душі непереможне бажання спитати її, як вона називається. І вона запитала: "Моя Пані, хто ви?" Пані схилила голову, усміхнулася, але не сказала нічого. Дівчина набрала сміливості і повторила своє питання вдруге і втретє. Після цього, як оповідала згодом Бернадета, вигляд Пані став поважніший і наче покірніший. Вона склала руки, поклала їх на своє серце і підняла очі до неба. Вкінці, розвівши руки та нахилившись до мене, вона сказала мені дуже лагідно: "Я — Непорочне Зачаття". По тих словах вона зникла.
Коли видіння скінчилося, Бернадета переказала людям ім'я своєї Пані. Побожні люди почали цілувати скелю і кущ рожі, де сталося те велике чудо, а водночас сердечно молитися: "О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що прибігаємо до Тебе!"
Весела вістка блискавкою рознеслася по місту і захопила народ. Гарна Пані була справді з неба: це була Пресвята Діва Марія, що для всього світу стане відома як "Цариця Люрда".
Тільки одна Бернадета була серед загальної радості поважна й задумана; вона не знала — що значить "Непорочне Зачаття". Вона кіколи не чула таких слів, ні того, що Папа Пій IX проголосив 1854 року правду-догму св. віри, що Пресвята Діва Марія була непорочно зачата, тобто без первородного гріха, та що слова: "Я — Непорочне Зачаття" стосуються Божої Матері. Повторюючи раз у раз ті незрозумілі для себе слова, Бернадета просто з-під ґрота поспішила до о. Пейрамаля переказати йому ім'я своєї Пані. Коли дівчина ввійшла до нього, о. парох спитав її:
— Що ж там? Чи сказала тобі своє ім'я?
— Так. Вона сказала мені: "Я є Непорочне Зачаття". Бернадета трохи перекрутила назву, але о. парох зрозумів.
— Чи ти певна? — спитав о. Пейрамаль з усмішкою, а згодом — з радістю.
Коли дівчина ще раз підтвердила, о. Пейрамаль поблід і прошепотів: "Це Вона!"
Тепер не треба вже було ні чуда, ні рож. Те ім'я перевищило все. По цій 16 з'яві Бернадетина Пані дістала і каплицю, і процесії.
16 липня 1858 року Бернадета бачила Божу Матір останній раз на землі. Оскільки місцева влада наказала поставити перед ґротом паркан, щоб ніхто туди не наближався, то Бернадета молилася здалеку. Побачивши біля скелі ясність, скрикнула: "Вона там є! Вона усміхається до нас і нахиляється через паркан!"
Того дня, під час 18 з'яви Божа Мати виглядала ще гарнішою, ніж спочатку; захоплення Бернадети було того дня набагато сильнішим і наповнило її душу невимовним щастям. Це була ласка останньої з'яви Божої Матері вірній Бернадеті. Коли вістка про дивні з'яви в Люрді дійшла до префекта, під владою якого були державні урядники в Люрді, він наказав призначити комісію лікарів для перевірки стану здоров'я Бернадети, щоб ізолювати її, якщо треба буде, в домі для розумове відсталих. Тоді в обороні Бернадети виступив о. Пейрамаль. Він рішуче сказав люрдським урядникам: "Ідіть і скажіть префектові, що я буду на порозі цієї вбогої родини. Перед тим, як жандарми торкнуться хоча б одного волоска на голові цієї дівчинки, вони будуть змушені повалити мене та потоптати ногами". Це допомогло, і Бернадети не забрали. 
Тим часом у Люрді почали діятися чуда. Один чоловік відразу прозрів, коли промив собі очі водою з джерела біля ґрота. Вмираючий хлопчик Юстин відразу одужав, коли мати скупала його в чудесному джерелі. Коли влада поставила перед ґротом паркан, щоб ніхто не міг туди зайти, люди розібрали його та кинули в річку. Ніякі заборони, суди, кари не могли заборонити людям молитися перед ґротом. Люди послали своїх представників до самого імператора Наполеона III, який наказав забрати паркан з-перед ґрота та заборонив державним урядникам втручатися в цю справу. Префекта і начальника поліції перевели в інші міста...
Коли єпископ, до єпархії якого належало містечко Люрд, одержав докладні вісті про тамтешні події, він довго молився, а потім призначив єпархіальну комісію зібрати точні відомості про ті надзвичайні події. Комісія докладно випитувала Бернадету про всі подробиці з'яв Божої Матері, а вона на всі питання відповідала спокійно, покірно, але з сильною вірою, певністю й докладністю. Праця комісії тривала чотири роки. У 1862 році місцевий єпископ написав пастирського листа про події в Люрді:
"Ми заявляємо, що Непорочна Марія, Божа Мати, справді з'явилася Бернадеті Субіру дня 11 лютого 1858 року і в наступні дні (вісімнадцять разів) у ґроті Масабель поблизу міста Люрд. Ця з'ява має всі ознаки правдивості, і вірні мають слушність вірити в неї як у правдиву подію". Одночасно єпископ звернувся до Апостольського Престолу в Римі з проханням сказати в цій важливій справі останнє слово. А вірних заохочував давати пожертвування на будову церкви біля печери...
Після з'яв Божої Матері Бернадета жила ще два роки при батьках, а 1860 року взяли її до свого притулку людські сестри, де вона проводила свої дні в щирій побожності та охоче допомагала їм на кухні, в робітні й кімнаті для хворих.  Мала вістунка Непорочної з любов'ю збирала ті колючки, які діставала від своїх настоятельок і за допомогою найдорожчого Ісуса сплітала собі чудовий вінок небесної слави.
Бернадета про свої прикрі переживання й терпіння записала в своєму зшитку ось які глибокі слова: "Хто не є готовий терпіти для Бога і робити все, чого бажає його воля, той не гідний приятелювати з Ним, бо тут, на землі, любов не живе без терпіння... Ох, Ісусе, я терплю і люблю Тебе!.. Я не відчуваю свого хрестика, як думаю про твій... Ти бажаєш, щоб я була розп'ята? Нехай буде так! Нехай розп'яття буде не тільки перед моїми очима, але на моїх грудях, в моєму серці, нехай живе в мені! Дай, щоб я сама була живою розп'ятою душею! Що більше я впокорю себе, то більше матиму вартість в Ісусовому серці! Так треба, щоб суджена йшла за своїм судженим. Моя душе, будь вірною Ісусовою ученицею, лагідною та покірною серцем. Тільки той, хто має покірне серце, буде прославлений. Таким буде вінець тих, що мають покірне серце, понижені перед іншими і наслідують покору нашого Спасителя!"
Коли Бернадету питали, чи їй подобаються статуї Божої Матері, кона скрикувала: "Ох, моя добра Мати, які карикатури роблять з тебе ті митці! Я не розумію, як можна робити таке з Пресвятої Богородиці. Хто її хоч раз бачив, той не може полюбити когось іншого на землі. Я б охоче вмерла, щоб лише побачити її знову".
Бернадета була чарівною і жартівливою; ніхто не міг відразу пізнати, що її життя було постійним мучеництвом. Дихавиця так мучила її, що вона часто говорила: "Відкрийте мені груди і заберіть гору, що давить на мене". Чотири рази вона була при смерті, чотири рази приймала св. Тайну Оливопомазання. Коли на 35 році життя прийшла смерть, в неї на той час, крім дихавиці, були серцебиття, ревматизм, харкання кров'ю, боляк на правому коліні й сухоти костей. Чудесні оздоровлення в Люрді були для інших, а Бернадету вело до святості терпіння, її покликанням було терпіти за свої й людські гріхи.
Бернадета терпіла тілом, а ще більше душею. Про це вона, славна вибраниця й вістунка Божої Матері, сказала так: "Це справді дуже болісна річ — не могти дихати, але набагато болючіше відчувати тортури в душі. Це страшне!". Така гірка доля св. Бернадети була на землі до самої смерті. Але серед своїх жахливих терпінь вона, з хрестиком на грудях, говорила: "З Ісусом я щасливіша в терпіннях на своєму ліжку, ніж королева на своєму троні".
Коли через жахливі муки вона не могла вже лежати в ліжку, її посадили в кріслі. Там вона й закінчила своє життя 16 квітня 1879 року, її останні слова на землі були: "Пресвята Маріє, Божа Мати, молися за мене, бідну грішницю,... тепер і в годину моєї смерті..." Вона була майже неосвічена, але її побожність, покора й чистота, самозречення, терпеливість і мужність були такі надзвичайні, що зробили її великою Святою. Вбога й хвора дівчина з Люрда залишила нам приклад, як у наш час можна, вправляючись у християнських чеснотах, набути великої святості.
Бернадета не відразу стала Святою. Щоб стати досконалою, вона сильно боролася з собою, перемагаючи свій характер і почуття: надмірну дбайливість про охайність одежі, прив'язання до інших осіб; свою впертість і нетерпеливість, які часто проявлялися в прикрих, колючих словах. Завдяки Божому просвіченню, вона так дбайливо працювала над викоріненням своїх хиб, що під кінець життя її чеснота стала геройською, вона мужньо терпіла передсмертні муки як жертви за людські гріхи.
Коли Апостольський Престол вивчив святе життя Бернадети, а також різні чуда, що сталися завдяки її посередництву, Папа Пій XII вписав її ім'я 1933 року до списку Святих.



Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz