 | Притча про нікчемних рабів |  |
Ісус починає цю притчу з запитання: «Чи хтось із вас, що має раба, який важко орав чи пас худобу й повернувся з поля, скаже йому зразу ж: «Негайно іди та сідай до столу та їж?». Ні, ви швидше скажете рабові: «Переодягайся і прислуговуй мені, доки я їстиму й питиму, а опісля сам будеш їсти і пити». Чи хтось дякує тому рабові, що виконав все, що йому наказували?» (Лк. 17. 7 – 9).
«Так й ви, – каже Ісус Христос, – коли зробите все, що вам наказано було зробити, то кажіть: «Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні були зробити!» (Лк. 17. 10).
У цій притчі Господь говорить про покірливе служіння Богові. Якщо послідовники Христа роблять лише те, що вони повинні робити, то не слід очікувати за це особливої похвали. Це так як і раб не очікує подяки за цю роботу, яку належить йому виконувати.
Подібно до цього й учні та послідовники Ісуса повинні усвідомлювати себе перед Богом як «нікчемні раби», себто раби, що нічого не вартують.
З іншого боку ми «раби Божі», окрім повсякденних своїх турбот, та належних нам виконувати робіт, повинні усвідомити свою гріховність, каятися і благати Господа, щоб відкрив ваші губи, і язик та уста ваші щоб сповіщали хвалу Богові.
Мало того, кожна земна людина повинна вести себе на землі достойно і бути законослухняною як й щодо світських, так і щодо духовних, моральних Законів Божих.
