 | Притча про сіль |  |
«Сіль, – каже Ісус Христос, – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!» (Лк. 14. 34 – 35).
Це повчання Ісус Христос зрівнює з куховарською сіллю, яка зберігає свої властивості до тих пір, поки сіль солона, має силу і гарні смакові якості. А коли сіль втрачає цінність, не солона, втрачає силу, то робиться непридатною.
Й так само відносно послідовників Ісуса Христа. Коли вони втрачають свої обов’язки учнів, зокрема позбуваються бажання й спроможності страждати, мучитися за Ісуса Христа, то вони уподібнюються цій непотрібній кухонній солі, що перестала бути солоною, згіркла чи зіпсувалася.
