Нд, 11.12.2016, 04:13

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 15
Гостей: 15
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:







Харизми: запах
Що ж особливого мав у собі Отець Піо, щоб притягати до себе стільки цікавості і вшанування, крім ран, подібних на розп'яття, які знаходилися на долонях і, як правило, були наполовину закриті коричневими рукавицями, які він знімав тільки під час богослужіння?
Тільки ран вистачило би для того, щоб бачити у ньому вище створіння, тому що ці його рани часом поширювали неповторний запах, який хвилею напливав на присутніх, а в певних обставинах його чули також і люди в далеких країнах.
І вже це само по собі було дивовижним. Відразу ж після богослужіння усі прагнули поцілувати рани ще до того, як Отець Піо знову вдягав рукавиці. А на лаві, де він одягався, вірні шукали струпи, які падали під час знімання рукавиць. Ті струпи, які береглися, як реліквії, продовжували поширювати характерний запах Отця Піо, а тому вважалися чудотворними.

Харизми: білокація
Безсумнівно, свідчення про дар білокації Отця Піо поступає від нього самого.
Якось, під час розмови зі своїми духовними дочками у монастирській кімнаті для гостей, його погляд раптом став відсутнім.
Це тяглося досить довго, щоб можна було думати про звичайну внутрішню концентрацію. Нарешті Отець повернувся до себе і на запитання, що з ним сталося, відповів, що був у Америці у свого брата Мікеле. 
Згодом, у збірці листів ми знаходимо явний вияв його відвідин своєї хворої духовної дочки з Фоджі Джовіни, сестри Раффаелліни Черазе, з якою Отець Піо листувався з часів його перебування у П'єтрельчині. Саме вона стала причиною його приїзду до Фоджі, а згодом - до Сан Джованні Ротондо.
Обмежимося цими двома випадками, про які свідчить сам Отець Піо.
Потрібно додати, що запах теж був знаком його присутності або, принаймні, його допомоги у молитві. Це відчували також і ті, які ніколи не мали з Отцем Піо жодних контактів. Як правило, це був приємний запах фіалок, насичений і неповторний. Часом, правда, чувся й запах тютюну або фенолу.
Фенол Отець Піо використовував відразу ж після стигматизації як дезинфікуючий розчин для своїх ран. Тютюн же Отець Піо нюхав для того, щоб звільнити для дихання завжди забитий ніс.
Отцеві Піо продовжують приписувати також цілу гаму інших запахів, які, однак, вважаються лише припущеннями.
Проте очевидним є те, що Отець Піо здалека заявляв про свою присутність і надавав допомогу. Відомо також, що його кров не мала неприємного запаху, а залишала приємне відчуття. Цим запахом просякали хусточки і шматочки, якими він прикривав свої рани. Якщо кому вдавалося заволодіти однією із них, можливо, під час перебування у його келії, він зберігав її як справжню реліквію, прибігаючи до неї у час потреби.

Харизми: благодаті
Молитва про заступництво Отця Піо приносить благодаті, які не можна приписати людському втручанню. У більшості випадків тут не йдеться про чудо у його буквальному значенні. 
Благодаті, які одержували особи, прибігаючи до заступництва Отця Піо, були численними, і так відбувається і до цього часу.
Коли його просили молитися, він тут же погоджувався, киваючи головою і, зі свого боку, теж просив молитися.
Його традиційною молитвою, дуже поширеною серед вірних, була "вервиця до Ісусового серця", яку Отець Піо промовляв щоденно.
Часом насичений запах, який можна було почути, був знаком не тільки його присутності, а також і його ласки: і це можна було легко помітити. Але коли хтось пробував висловити йому свою вдячність, він, як правило, відповідав: "Не мені дякуйте, а Діві Марі".
Коли ж якийсь вірний, однак, притискав його до стіни, настирливо запитуючи: "Отче, це ви були?",- то він відповідав: "А хто інший міг бути?".
Іншим разом, коли він робив певні зауваження щодо особливостей тих людей, яких не міг знати, можна було зрозуміти, що це його надприродне втручання.

Неустанна молитва
Саме неустанна молитва Отця Піо була джерелом тих благодатей, які він отримував від Бога для вірних. Отець Піо молився безперервно, вдень і вночі.
Незрозуміло, як це йому вдавалося, навіть якщо йшлося про внутрішню молитву, яка переступала через простий механізм слів. Але рука, яку він тримав у нагрудній кишені свого габіту, постійно перебігала намистинами вервиці, тому що ця молитва супроводжувала його протягом усього дня.
Десятки й десятки цілих вервиць, які складалися з п'ятнадцяти тайн: справді невірогідний рахунок.
До них потрібно додати молитви під час богослужіння і інших літургійних відправ, як наприклад, відвідини Святих Дарів, що супроводжувалося молитвою до Діви Марії перед євхаристійним благословенням, яку він промовляв, поки мав сили. 
Тут настав час розповісти про земне діло Отця Піо: про діло фізичного полегшення страждань, яке він постійно розвивав з перших років свого перебування у Сан Джованні Ротондо, почавши втілювати його у життя через власну участь у роботі місцевих ініціатив, насамперед у формі грошової допомоги.
У 1925 році він підтримав зародження у селищі справжньої невеличкої лікарні, розміщеної у колишньому монастирі кларисок, яку назвали "Лікарнею Святого Франциска". У лікарні було кілька ліжок і навіть операційний зал.
Однак, лікарня мала коротке життя через відсутність зацікавлення тих осіб, від яких залежала її діяльність. Так поступово лікарня почала підупадати, а землетрус 1938 року привів до остаточного її закриття. 
На той час Отець Піо уже працював над ідеєю набагато ширшою і міцнішою, яку він плекав з самого початку свого служіння. Цього разу він покладався на людей, які йому повністю довіряли і яким довіряв він сам, бачачи їх повну матеріальну незацікавленість, а також їх вірність духовних дітей. Вони мали намір робити саме те, що бажав робити він, без переслідування особистих цілей. Вони знали про його давню мрію, з якої Отець Піо не робив таємниці. Так, у зимові вечори наприкінці 1939 року вони почали обговорювати з Отцем Піо це питання.
Нарешті було прийняте рішення про створення комітету, який повинен був розпочати втілення цієї ідеї в життя.
Це сталося 9 січня 1940 року у невеличкому будинку, розташованому на тій же вулиці, що й монастир. Будівля була зведена до спілки двома вірними духовними синами Отця Піо: Ґуль-гельмо Санґуінетті, лікарем з Муджелло, і Маріо Санвіко, підприємцем з Умбрії. З ними співпрацював Карло Кісвардей з Дзари, який саме у той час будував для себе віллу недалеко від монастиря.
Серед них були також і інші духовні діти Отця Піо, які, не гаючись, підготували план робіт, розділивши між собою обов'язки.
Того ж вечора у келії Отця Піо члени комітету повідомили про свою роботу. Отець Піо дав їм своє благословення і першу пожертву: монету, яку він одержав того ж самого дня від однієї зі своїх вірних.
На запитання Санвіко, як він хотів би назвати це починання, Отець Піо пообіцяв подумати. Через кілька днів, 14-го числа, він дав відповідь: полегшення страждань.

Втілення ідеї Отця Піо
Так почалася велика "історія" Діла Отця Піо.
Повідомлення про початок робіт поступово поширилося і передавалося як на словах, так і письмово.
Карло Кісвардей у ролі касира почав акуратно записувати усі пожертви, які вносилися на користь діла не тільки у формі грошей, але й у формі матеріальних благ.
Таким чином його дім став садибою дирекції і адміністративним центром Діла. Тим більше, що у роки війни, крім збору грошей, нічого іншого зробити не вдалося.
Відразу ж після закінчення війни Діло почало втілюватися у життя. За вказівкою Отця Піо було вибране остаточне місце для будівництва лікарні, були подані проекти, а головним будівельником став завжди сердитий і одночасно геніальний житель Абруццо Анджело Лупі, автор самого проекту.
Великою допомогою у будівництві став дар значної суми грошей з фондів UNRRA від уряду Сполучених Штатів Америки, завдяки старанням лондонської журналістки Барбари Уард, яка після знайомства з Отцем Піо восени 1947 року повністю підтримала його ідею.
Будівництво продовжувалося, незважаючи на суперечки, труднощі, спроби бойкотування, аж до урочистого відкриття лікарні 5 травня 1956 року, яке відбулося за участю кардинала Леркаро, державних осіб і відомих лікарів різних країн.
Двох з найближчих співробітників Отця Піо -Ґульгельмо Санґуінетті і Маріо Санвіко, - на той час уже не було. Перший помер у 1954 році, а за ним помер і його соратник.
У виступі Отця Піо, який прозвучав під час урочистого відкриття лікарні, а також у промові з нагоди першої річниці її діяльності була висвітлена програма дій, розроблена керівниками Діла завдяки співробітництву тисяч добрих людей з різних країн.
Сьогодні лікарня Отця Піо - це справжнє лікарняне містечко, оснащене найсучаснішою технікою і апаратурою, а також іншими допоміжними структурами.

Нові проблеми: хвороба 
Давній сон Отця Піо втілився у життя. Полегшення фізичних страждань розпочало свою діяльність з найкращими передумовами. Головні лікарі відділів відбиралися найвідомішими професорами і були їх власними учнями; високопрофесійними були також і працівники лікарні.
За короткий час усі відділи лікарні заповнилися. Відразу ж через рік почалися розмови про розширення, про яке натякав Отець Піо у своєму виступі під час святкування першої річниці з дня її відкриття.
Життя у лікарні та навколо неї було насиченим, з відчутним розвитком ініціатив з боку приватних осіб.
Присутність лікарні з її діяльністю привела до зміни усього району поряд з монастирем, а також змінила й саме селище, яке пристосувалося до нових умов.
Як видавалося, усе йшло своїм ходом. Юридична форма Діла, яка з самого початку так хвилювала відповідальних, теж була вирішена за допомогою надзвичайного мандату, який робив Отця Піо повноправним власником і керуючим. З цією єдиною метою син Святого Франціска був звільнений від обітів убогості і послуху. Цей надзвичайний дозвіл надав Папа Пій XII, який глибоко поважав Отця Піо.
Але через два роки, у 1959 році, у повному ініціатив місяці травні, Отець Піо почав хворіти. Згодом він більше не виходив, щоб сповідати і відправляти богослужіння, чим викликав серед вірних страх за його життя.
Духовні діти Отця без його присутності і керівництва були глибоко засмучені.
Отець Піо їх підбадьорював у своєму щоденному напоумленні, яке через мікрофон у його келії поширювалося у церкві і ризниці.
Нарешті він знову піднявся на ноги відразу після прибуття до Сан Джованні Ротондо Богородиці з Фатіми, у той час з прощею в Італії.
Отець Піо однозначно приписав своє виздоровлення цьому візиту і знову почав прилюдно відправляти богослужіння і сповідати, але уже за обмеженим графіком.

Нові проблеми: ще одна апостольська візитація 
Однак, нові проблеми не зупинилися на фізичному стражданні. Через кілька місяців проти особи Отця Піо повіяв новий вітер війни.
На цей раз у ній були задіяні численні близькі йому особи як з самого Чину, так і серед його духовних дітей.
Починаючи з весни 1960 року посилилися часті неофіційні перевірки і контроль, які завершилися апостольською візитацією представника Святого Престолу, монсіньора Карло Маккарі. Монсіньор Маккарі протягом двох місяців уважно вивчав усіх осіб і стан справ, а повернувшись до Ватикану зі своїми висновками, він подав їх на розгляд Папі Івану XXIII.
Наслідки його розслідувань не змусили себе чекати. Проти Отця Піо були прийняті суворі заходи. Ці заходи стосувалися не стільки його суті священика, скільки діяльності духовного проводу, і ізолювали його від звичних контактів з вірними.
Для Отця Піо це стало причиною великих страждань, оскільки він звик до власної ролі отця для всіх тих, хто до нього прибігав.
Цей факт теж став причиною явного погіршення стану здоров'я Отця Піо. Невдовзі він був змушений переміщатися на інвалідному візку і відправляти богослужіння сидячи.
За ним доглядали і супроводжували його вдень і вночі.
Не стало допомогою для нього і сходження на престол Святого Петра його явного шанувальника папи Павла VI.
Заходи, які, наскільки було можливо, полегшувалися настоятелями і співбратами, котрі його дуже любили і доглядали, залишалися однак у силі.
Тим часом кількість його шанувальників збільшувалася, а також зростали вияви шани з боку великих особистостей самої Церкви.

Смерть Отця Піо 
У вересні 1968 року, з нагоди п'ятидесятиліття з дня появи стигматів були організовані великі маніфестації, які включали також і міжнародний зліт груп молитви у Сан Джованні Ротондо.
Це було велике свідчення віри і любові до Отця Піо з боку численних вірних, які прибули з кожного регіону Італії і з різних зарубіжних країн. 20 вересня усі вони були присутні у переповненій церкві на богослужінні Отця Піо, а після обіду, у ризниці монастиря, взяли участь у Хресній дорозі, організованій групами молитви. Але вже наступного 21 вересня Отець Піо більше не відправляв.
Відправа Отця Піо з великими труднощами відбулася 22 вересня. Сидячи, Отець Піо причащав невелику кількість вірних, а небагатьох із них сповідав.
Після обіду, з тераси, а згодом з вікна своєї келії, Отець Піо поблагословив вірних, які співали і молилися на лузі за стінами монастирського городу.
Вночі Отця Піо не стало. І тоді сталося щось незвичайне. На прощання з ним до Сан Джованні Ротондо прибули десятки тисяч чоловік. Вдень і вночі, протягом трьох днів вони проходили поряд з його тілом.
У похороні 26 вересня взяли участь сотні тисяч чоловік, які стіною стояли вздовж маршруту кортежу. Кортеж з тілом пройшов дорогами усього селища, щоб присутні могли побачити принаймні труну Отця Піо.
Отця Піо поховали в давно готовій крипті під церквою. Уже наступного дня на його могилу почали приходити вірні, які молилися і просили у нього благодаті. Це було спонтанне вшанування народу, яке поширювалося на всі ті місця монастиря, де жив і працював Отець Піо: сповідальні, келію, а згодом і на його пам'ятник на лузі, де збиралися вірні для його благословення.
На шляху до беатифікації 
Протягом останніх, а сьогодні уже тридцяти шести років після смерті Отця Піо, прощі до його могили робилися все частішими, а тому стали серйозною проблемою не тільки для самої святині, де спочиває його тіло, але й для усієї околиці, і насамперед для Сан Джованні Ротондо.
У цьому районі південної Італії, ще зовсім недавно повністю забутому і без жодної надії на розвиток, сталися непередбачені зміни, їх поява була зумовлена виключно присутністю на цій землі ченця, якого з самого початку свого служіння люди вважали святим. 
Це сталося насамперед завдяки великому духовному і матеріальному благу, яке одержували усі ті, які приходили до Отця Піо як до батька, брата і друга. Саме це стало причиною того, що відразу ж після його смерті були прийняті заходи для відкриття процесу беатифікації.
Насамперед почався пошук документів, необхідних для одержання дозволу на офіційне відкриття процесу. Згодом, у 1983 році, розпочався канонічний процес, який тривав сім років. У рамках цього процесу було вислухано близько восьмидесята свідків і були проаналізовані листи Отця Піо. Після передачі документів до Ватикану у 1990 році і після закінчення цього етапу процесу, 18 грудня 1998 року Отець Піо став Слугою Божим.
21 грудня 1998 року кардинали, які зібралися на консисторії разом зі Святішим Отцем, прийняли декрет, визнаючий чудеса, які сталися за втручанням Отця Піо, відкриваючи таким чином шлях до його беатифікації, яка відбулася 2 травня 1999 року.
Так здійснилося багаторазово висловлене побажання Папи Римського Івана Павла II про піднесення Отця Піо на престол. Папа Іван Павло II познайомився з Отцем Піо, будучи ще молодим священиком, у 1947 році, а потім двічі приїжджав на його могилу: як кардинал, у 1974 році, і як Папа - у 1987, з нагоди візиту до Сан Джованні Ротондо під час святкування 100-ліття з дня народження Отця Піо.

Блаженний Отець Піо
Після офіційного повідомлення дати беатифікації Отця Піо, вірні почали турбуватися про те, щоб взяти участь у цій великій події, яка повинна була відбутися в Римі, на площі Святого Петра. Завдяки тисячам прохань з усієї Італії та з інших країн, Ватикан і адміністрація міста Риму переглянули план прийняття учасників беатифікації і забезпечення правопорядку. 
Після численних змін було прийнято рішення про те, що на площі Св. Петра може поміститися не більше ста п'ятидесяти тисяч чоловік з запрошеннями. Інші сто п'ятдесят тисяч чоловік одержали можливість взяти участь у церемонії на площі Святого Йоана Латеранського за допомогою встановлених на ній великих екранів. Це було нелегке рішення -повідомити про те, що місто не може прийняти такої великої кількості людей.
Організаційний комітет Діла Отця Піо з перших днів січня 1999 року підготував службу добровольців, які приймали телефонні замовлення з усіх куточків світу. Одночасно велась активна робота по підготовці друкованих матеріалів і пам'ятних хусток для сумки прочанина, реалізованої з нагоди беатифікації. Подібним чином працював і Центр Постуляції Отця Піо.
Незважаючи на заклик міської влади про те, щоб у Рим прибували тільки власники запрошень для участі у церемонії, 2 травня до Риму прибула величезна кількість людей, які зайняли вулицю Делла Кончільяціоне та бічні вулиці поза встановленими межами. Десятки тисяч чоловік прибули також і на площу Святого Йоана Латеранського. У той же час понад тридцять тисяч чоловік зібралося у Сан Джованні Ротондо, яке за допомогою великих екранів теж було зв'язане з площею Св. Петра. Ці три місця були об'єднані у духовному єднанні.
О 9 годині 30 хвилин, після годинної духовної підготовки, під час якої були зачитані уривки текстів Отця Піо і прозвучали пісні і молитви, на сходах собору Св. Петра появився Святіший Отець. У літургійній процесії взяло участь багато священиків, єпископів і кардиналів. Обряд розпочався формальним проханням про беатифікацію Отця Піо, зачитаним архиєпископом Ман-фредонії-Вієсте, єпархії, до якої належить Сан Джованні Ротондо.
Папа урочисто відповів наступними словами: "Приймаючи побажання Нашого Брата Вінченцо Д'Аддаріо, архиєпископа Ман-фредонії-Вієсте, а також багатьох інших Братів у Єпископстві та багатьох вірних, після одержання висновку Конгрегації зі святих питань, ми нашою апостольською владою дозволяємо, щоб слуга божий Піо з П'єтральчини з цієї миті і назавжди називався блаженним, і щоб можна було святкувати його свято в місцях і згідно з законно встановленими приписами щороку, 23 вересня, у день його народження для неба. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа." 
Після цієї прокламації, одночасно на площі Св. Петра, площі Св. Йоана Латеранського і у Сан Джованні Ротондо був відкритий образ Отця Піо. Архиєпископ Манфредонії-Вієсте подякував Святішому Отцеві за беатифікацію, а біля престолу були розміщені реліквії нового Блаженного. Після цього Святіший Отець продовжив богослужіння, під час якого виголосив проповідь. У церемонії беатифікації взяло участь багато відомих осіб, серед яких і президент Італії.
Після закінчення церемонії на площі Св. Петра, Папа Римський відбув вертольотом на площу Св. Иоана Латеранського, де виступив перед вірними, які там на нього чекали, і промовив молитву до Цариці Небесної. У Сан Джованні Ротондо в монастирській церкві був виставлений габіт, у якому Отець Піо був одягнений під час появи стигматів.
Наступного 3 травня на площі Св. Петра відбулося урочисте богослужіння подяки, яке очолив державний секретар, кардинал Анджело Содано. На закінчення богослужіння з промовою виступив Святіший Отець, після чого його привітали ченці і вірні. У своїх промовах Святіший Отець підкреслив: "Отець Піо залишив нам два дари: Дім полегшення страждань і Групи молитви".
На беатифікацїї шлях Отця Піо в церкві не зупинився. Уже зараз говориться про його канонізацію, для якої потрібне нове чудо.
Тим часом у Сан Джованні Ротондо продовжується робота по будівництву нової церкви, яку зводять за проектом відомого архітектора Ренцо П'яно. Нова церква зможе прийняти все більші маси прибуваючих сюди прочан, а також стане відповідним місцем для Груп молитви, які появилися одночасно з Домом полегшення страждань і які бережуть і передають духовне навчання Отця Піо.
Папа Іван Павло II канонізував, тобто проголосив святим, Падре Піо - італійського ченця-капуцина, відомого у всьому світі сповідника і містика. Акт канонізації, незважаючи на палючу спеку, відбувся у присутності 250 тисяч віруючих і паломників на площі св. Петра в Римі і став одним з наймасовіших заходів в італійській столиці від часу ювілейних святкувань 2000 року.
Падре Піо прославився ще за життя як досвідчений духівник, чудотворець і стигматик. По 10-12 годин на день він проводив у сповідальниці, приймаючи сповіді прочан, а решту часу присвячував молитві.
Франческо Форджоне (майбутній Падре Піо) народився 25 травня 1887 р. у містечку П'єтрельчине на півдні Італії у злиденній родині. В 1902 р. вступив до монастиря капуцинів у Морконе. У травні 1910 р. він був рукопокладений у священичий сан. У 1915 році отримав невидимі стигмати - знаки Христових ран - на долонях, а 20 вересня 1918 року - видимі криваві стигмати на руках і ногах. Незабаром розпочалася ера масового паломництва вірних до малого містечка Сан-Джованні Ротондо у надії прийняти тайну Сповіді і відпущення гріхів від Падре Піо, який прославився надзвичайним даром «читати в серцях». Паломництва тривали аж до смерті священика у вересні 1968 р.
Падре Піо носив стигмати - знаки Христових ран - 50 років аж до самої смерті, коли порізи на його руках, ногах і в боці раптово зникли. Цей факт, що викликав чимало критичних і скептичних реплік в його противників, водночас надав ще більшої цінності його стигматам в очах шанувальників.
За життя Падре Піо стигмати викликали сумніви у деяких представників церковних властей, в тому числі о. Агостіно Джемеллі, відомого медика, який вважав, що в основі цього феномену лежить психологічне навіювання.
Поза тим сучасний італійський дослідник д-р Паоло Маріанеччі вважає, що психологічний чи психоматичний процес не може слугувати поясненням стигматів. «Такі рани можна розглядати як феноменальні релігійні знаки, що не мають наукового пояснення», - сказав він в інтерв'ю для «Радіо Ватикан» незадовго до церковної беатифікації Падре Піо 1999 р.
Паоло Маріанеччі захистив докторат з догматичної теології і 15 років вивчав медичні та теологічні аспекти стигматів, особливо таких, які мав Падре Піо - з дуже глибокими і кривавими розрізами.
«Наука не пояснила, чому незважаючи на кровотечі з цих ран, концентрація гемоглобіну в крові залишається незмінною, ані те, чому стигмати не нагноюються, не запалюються і не інфікуються.
Рани, які мав Падре Піо, протягом 50 років не знали жодної медичної обробки, і поза тим ніколи не інфікувалися. Зникнення цих стигматів після смерті подвижника є другою медичною таємницею, - зазначив д-р Маріанеччі.
Психоматична теорія, якби вона була вірною, повинна була б також знайти пояснення фізичного механізму, який призводить до таких специфічних ран. «Такі рани не мають пояснення з точки зору медицини, але мають чітке релігійне значення - єднання зі стражданнями Христа. Це знак і символ спасіння, і він дає добрі плоди як особі, що терпить біль стигматів, так і тим, що оточують її і йдуть через ці знаки до Христа», - підкреслив д-р Паоло Маріанеччі.
Від часу смерті Падре Піо у 1968 р. його постать притягує щораз більше людей і велике число вірних свідчить про дива, що відбуваються за його посередництвом.
Офіційно процес беатифікації Падре Піо відкрився в 1983 р. У 1989 р. документація з цього приводу налічувала 104 томи, а на єпархіальному рівні процес закінчився 1990 р. Після цього його справу передали до Конгрегації у справі проголошення святих. У справі беатифікації Падре Піо важливу роль відіграли особисті свідчення Папи Івана Павла II. У 1947 р. молодий священик Кароль Войтила сповідався у Падре Піо, а через 15 років, вже будучи єпископом Краківським, він написав до Падре Піо листа з проханням молитися за жінку, хвору на рак горла. Через 11 днів хвороба безслідно зникла.
З 1991 до 1996 р. 104 томи єпархіального звіту переросли у 4 томи по 6 книжок кожен, загальною кількістю 7000 сторінок.
В 1997 р. визнано «героїчні чесноти» Падре Піо, і він отримав титул «преподобного». В січні 1998 р. Конгрегація у справі проголошення святих вивчила справу про чудесне зціленя італійки, що видужала 1995 р. від травми шиї. Декрет про це дивовижне зцілення, приписане заступництву Падре Піо, був проголошений у Ватикані 21 грудня 1998 р. в присутності Івана Павла II. Це й стало першим кроком до офіційної беатифікації відомого у всьому світі італійського подвижника XX cт., яка відбулася 2 травня 1999 р.
Вирішальним моментом у справі канонізації Падре Піо стало одужання 6-річного хлопчика Маттео Піо Коллели (далекого родича Падре Піо), яке сталося два роки тому. Лікарі діагностували у Маттео «гнійний менінгіт» і вважали його стан безнадійним, але хлопчик раптово одужав - після того, як його мати і ченці-капуцини цілу ніч молилися до Падре Піо у каплиці, де колись стояла його сповідальниця і де він правив Службу Божу.
До того часу, як в Сан-Джованні-Ротондо оселився в 1916 році молодий священик-капуцин на ймення Піо, про село, загублене серед апулійських гір неподалік від Адріатичного узбережжя, мало хто знав. Сьогодні Сан-Джованні-Ротондо займає перше місце серед паломницьких центрів у Європі (майже 8 млн. паломників на рік) і друге місце у світі після Гвадалупської базиліки в Мехіко. Тут є кілька десятків доброчинних і комерційних закладів, названих на честь Падре Піо, в тому числі обладнана за останнім словом медицини лікарня, телевізійна станція, будинки для осіб похилого віку.
«Скажи всім, що після моєї смерті я буду як ніколи живий і багато нашумлю. Ви знайдете мене тут і я набуду для вас багаті милості, тому що тоді це більше не коштуватиме мені зусиль». З такими словами звернувся Падре Піо 22-го вересня 1968 року до останнього з тих, що сповідалися у нього в маленькому монастирському храмі в Сан Джованні Ротондо, де він і помер в наступну ніч. Вже за багато років до цього, Падре Піо неодноразово виголошував це пророкування-заповіт, про що свідчить, наприклад, його лист від 1916 року до однієї з його духовних дочок: «Не турбуйтеся при думці того, що з моєю смертю вам не чогось не вистачатиме : обіцяю вам, перед небом і землею, що я продовжуватиму піклуватися про вас з неба. Мої відвідування почастішають. Та що я говорю?! Я завжди буду з вами і завжди піклуватимуся про ваше освячення. Коли ж Господові буде угодне призвати вас до себе, я особисто представлю вас Божественному Женихові».
Отже, Падре Піо обіцяв, що по своїй смерті він буде присутній, відвідувати своїх чад і діяти більш, ніж при своєму житті. І все це відбувається дійсно так. Особа Падре Піо, його послання, милості Божії і чудеса, що відбуваються по його клопотанню, натовпи паломників і його шанувальників, що безперервно стікаються в Сан Джованні Ротондо і в Пьетрельчину, усе більш привертають увагу засобів масовій інформації. Воістину, Падре Піо можна уподібнити благодатній хвилі, що наповнює удома стількох людей і що говорить їх серцю на всіх мовах.
Ще за життя Падре Піо його ім'я було вже широко відоме за межами Країни, але після його смерті воно стало відоме і за океанами, завдяки безлічі книг, статей, радіопередач і телефільмів, що представляють його як надзвичайне явище нашого століття. Проте, друк і телебачення уловили лише зовнішній вигляд Падре Піо і з безлічі аспектів його особи освітили лише деякі вибрані моменти: окремі свідчення, чудеса, харизми, його служіння як сповідник, змушене усунення від людей, що продовжувалося декілька років, делікатне питання його стигм. Всі ці теми - цікаві, грунтовні , але вони стосуються лише зовнішності і не доходять до глибини.
Мало кому удалося проникнути в таємницю його душі, торкнутися містичного світу, в якому він жив, вивчаючи його писання, головним чином, його величезне листування (чотири тисячі сторінок багатющого змісту), а також Щоденник його духівника, його зізнання найближчим особам, його контакти з тими, що пережили разом з ним важливі події його життя і що розділили з ним тривогу, викликану нерозумінням, переслідуванням, постійною боротьбою з лукавим.
В одному з листів Падре Піо писав: «У ці дні душу моя як би спустилася в пекло: Господь знов допустив, аби я піддався люті сатани. Його нападки жорстокі і постійні: цей мерзенний боговідступник намагається вирвати з мого серця те, що найсвятіше : віру. Він жорстоко нападає на мене в будь-яку годину дня, а вночі - отруює мені сон. Боротьба з пеклом дійшла до межі, продовжувати так - неможливо... Я дійсно знемагаю; відчуваю, що втрачаю грунт під ногами, що вмираю і переживаю всі можливі смерті в кожен момент мого життя».
Особистість Падре Піо відкривається в цій невпинній і болісній боротьбі з сатаною, розлюченим непохитною вірою цього покірливого монаха, що давала йому силу знов направляти людей на дорогу добра. І чим міцніше він приєднувався до Бога, тим з більшим озлобленням лукавий накидався на нього за те, що він виривав з його рук людські душі, особливо за допомогою Таїнства Покаяння, служінню якому він цілком присвятив себе до кінця своїх днів. Одного дня, боротьба з дияволом стала настільки запеклою, що Падре Піо написав своєму духівникові: «У один з цих днів, демони накинулися на мене подібно до голодних тигрів, проклинаючи мене і погрожуючи мені тим, що я гірко поплачуся за все це. Отче, вони здержали слово! З того дня вони щодня б'ють мене».
Якщо ми хочемо зрозуміти значення цих трагічних і, одночасно, світлоносних слів, то необхідно підкреслити, що саме забуття людей про таїнство покаяння відкрив прохід, через який диявол проникає сьогодні в храм Божий. Падре Піо, як сповідальникові, довелося пережити один з найважчих періодів історії, мабуть найгірший, внаслідок того, що «етична пітьма», совість людини, що закутує сьогодні, перевершила в беззаконні найстрашнішу єресь минулого. І справді, у наш час люди з повною байдужістю всіляко прагнуть витіснити Бога зі свого життя з повною байдужістю; у суспільстві Богові не відводиться навіть останнє місце: про Нього зовсім не думають, навіть не задаються питанням про Його існування.
Роздумуючи про час, в якому ми живемо, Падре Піо написав: «Господи, Ти знаєш, скільки сліз я пролив перед Тобою в наш сумний час. Тобі, о Боже душі моєй, відомі мої стогони сердечні, потоки зліз, що виливалися з очей моїх! ...». Ніхто не зможе повністю пізнати таємницю Падре Піо, тому що найпрекрасніші елементи благодатної мозаїки його душі так і залишаться прихованими для нас. Він був отцем, наставником, мучеником, що пролив кров свою за віру; місіонером, що відкрив стільком людям таємниці віри; приголомшливим і милостивим сповідальником, що брав на себе гріхи людей і що утихомирював їх серця; він був творцем душ і вихователем святих; справжнім монахом капуцином, вірним послідовником святого Франциска Ассизського, завжди слухняним Церкві навіть тоді, коли вона змусила його до мовчання в убогій келії, видаливши його від всіх і всього; Падре Піо воістину був «новим творінням», новою людиною, з якої виливаються потоки милосердної любові і цілюща сила на всіх страждаючих.
Нам здається, що підійти до таємниці Падре Піо і хоч би частково прочинити її допоможе нам наступний уривок з його щоденника: «Смертельна тривога охопила мене і, здавалося, що все кінчено для мене... Я відчував жах не стільки при думці про пекло, скільки від ясної свідомості, що тут, на землі - немає любові. Із за цього я переживав в єдиний момент всілякі види смерті». Можливо, що саме тому Падре Піо написав, що по своїй смерті, він зупинився б біля входу в рай, відмовляючись переступити його поріг, поки не увійшли б до нього всі його шанувальники.
Память святого Падре Піо здійснюється 23 вересня.

[1]   [2]   [3]
Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz