Один з них, Непотіян, згадав про святого Миколая, який в Мирах, перед тими трьома мужами поставши, скоро помічником прославлений був і добрим заступником, врятував їх від смерти. Про те розмовляли один з одним, молилися, кажучи таке: "Боже Миколаєвий,  що врятував перед тим трьох мужів від неправедної смерти, зглянься нині і над нами, бо нема нам серед людей помічника, це-бо охопила нас біда велика, і нема кому врятувати від напасти. Це і голос перед відшестям душ наших замовкає, і язик вогнем сердечним згоряє, пересихає, вже і молитви не можемо принести Тобі. Скоро хай охоплять нас щедроти Твої, Господи, і візьми нас із рук тих, що шукають душ наших, завтрашнього дня умертвити нас хочуть, поспіши на допомогу нам, і вибав нас, невинних, від смерти”. Бог же, чуючи молитви тих, що молилися до нього і боялися його, і, як батько дітей, обдаровуючи, послав їм на допомогу святого свого угодника, великого архиєрея Миколая. І тої ночі, коли цар спав, представ цей святитель Христовий, кажучи: "Як тільки встанеш, відпусти тих трьох воєвод із в’язниці, яких там тримаєш, без вини обмовлені є і несправедливо страждають”. Розповів же йому і всю суть зрозуміло й каже: "Якщо не послухаєш мене ані не відпустиш їх, війну воздвигну на тебе, як було у Фриґії, і погано загинеш”. Дивувався ж цар із сміливости мужа, думаючи, що вночі несвоєчасно всередину палат посмів увійти, і каже: "Хто ти є, що такі на нас і на мою державу погрози наносити смієш?”  Він же каже: "Миколай моє ім’я,  Мирейської митрополії архиєрей”. Цар же від видіння збентежився і, вставши, думав, що то є. Також і Євлавію-єпарху тої ж ночі, коли спав, святий уві сні явився і також про мужів тих повідомив. 

Збудився ж Євлавій,  настрашився і розмірковував подумки про видіння. До нього ж зразу хтось від царя прийшов, повідомляючи, що цар у сні бачив. Він же скоро пішов до царя, про своє видіння повідомив і про те, що явилося, все розповів. І дивувалися обоє через преславне видіння, що обом однакове було. Звелів же цар відразу воєвод привести із в’язниці і каже їм:  "Які волхвування здійснили,  що послали на нас такі сновидіння, вельми-бо лютував і сумував муж,  що явився,  в ближньому часі навести війну погрожував”.

Вони ж нічого не знали, кивками один одного питали, чи хто з них щось знає, але ні один нічого не знав, лише мисленими очима один на одного поглядав. Цар же, це бачачи, на лагідність змінився і каже до них: "Не бійтеся нічого поганого, кажіть правду”. Вони ж із очима, повними сліз, вельми ридаючи, казали: "Ми, о царю, волхвування не знаємо, ані на твою державу нічого злого не робили, ані не думали, свідком є нам Всевидяче Око. Якщо ж так не є, але щось лукаве у нас знайдеш, то не роби нам жодної милости, не лише нас трьох, але і весь наш рід не щади. Ми ж від батьків наших навчилися царя шанувати і бути йому вірними понад усе. Тому ж і нині вірно твого здоров’я пильнуємо і поручене нам,  як належить санові нашому, міцно бережемо, велінню твоєму з ревністю служимо: у Фриґії заворушення примирили, ворожий напад здолали і свою хоробрість ділами тобі досить довели, як же добре ті, що знають,  кажуть. Твоя держава понад почесті для нас дарунок, нині ж люттю на нас озброївся, і судять нас люто, і найгіршого страждання чекаємо. Та як же здається нам, о царю, що наша приязнь до тебе причиною є більшої для нас муки, і замість слави і почестей, на які сподівалися, на смертний страх і осудження ми приречені”. 

Такими словами цар зворушився і каявся, що наругу вчинив над мужами тими, трепетав-бо перед Судом Божим і багряниці царської соромився, що, іншим закон встановлюючи, сам беззаконні суди чинити збирався. І тоді милостиво подивився на них і лагідно говорив до них. Вони ж, зворушено дивлячись на царя, раптом побачили подобу святого Миколая,  що сидів із царем, помахом же прощення і милосердя їм обіцяючи.  Цього ж ніхто инший не бачив, тільки три воєводи ті. Тоді вони, насмілившись, велегласно сказали: "Боже Миколаїв,  що визволив трьох мужів у Мирах колись від неправедної смерти, візьми і нас, рабів твоїх, з теперішньої біди цеї”. Схопився ж цар за слово і каже: "Хто цей Миколай, котрий мужів спас, кажіть, щоб було мені це відомо”. Непотіян же все по порядку розповів йому. Тоді цар святого Миколая,  великого угодника Божого,  пізнав, сміливості ж його і за ображених великій ревності дивувався, звільнив воєвод тих, кажучи: "Не я вам дарую життя, але Миколай, великий Господній служитель, що його ви на допомогу призиваєте. Ідіть-бо до нього і вдячність віддайте. Скажіть же і від мене йому: "Те, що ти велів, зробив, не гнівайся на мене, Христовий угоднику”. Це сказавши,  Євангеліє золоте і кадило золоте, чистим камінням викладене, і свічники два вручив їм, звелів те віддати Мирейській Церкві.

І так троє тих воєвод, преславне отримавши спасіння, зразу віддалися дорозі і радісно до святого дійшли, і весело Його бачили, і велику вдячність воздали тому, хто зробив їм таке добродійство, і співали, говорячи: "Господи, Господи, хто подібний на Тебе, що вибавляєш бідних із рук сильніших ані вбогих же не залишиш без милостині, але і тих з маєтку Свого вдовольниш, і до себе благопоспішно повернемся”.

Такі є діла Бога, що звеличує свого угодника, тому, ніби крилата, про нього слава, здійнявшись, всюди розійдеться і все охопить, морську безодню пройде, і по Вселенній рознесеться, і жодного ж місця не залишить, і де ж тільки не буде чути про великі і дивні чуда великого архиєрея Миколая та подаровану йому благодать від Всемогутнього Бога. 

Якось кораблеплавці з Єгипту плили до краю Ликійського, були у великому штормі й бурі, що й вітрила поскидало і весь корабель об великі хвилі розбився, і вже всі втратили надію на життя. Коли ж згадали великого архиєрея Миколая, його ж не бачили ніколи, лише про нього чули, що швидкий помічник є всім, хто призиває його в біді, у молитві до нього звернулися і на допомогу його кликали. Святий же зразу їм явився і в корабель зайшов, говорячи: "Це кликали мене і я прийшов допомогти вам, не бійтеся-бо”. І, взявши весло, здавалося, ніби керував кораблем. Тоді заборонив вітрам і морю, як же і Господь наш колись, що звелів: "Віруй у Мене, в діла, що зроблю”. І він зробив. Так вірний раб Господній морю і вітрам звелів, і слухняні йому були. Кораблеплавці ж після того, тихим вітром несені, до Мирейського граду пристали і вийшли з корабля,  в град ішли, хотівши бачити того, хто врятував їх від біди. Побачивши ж його, коли йшов до церкви, впізнали благодійника свого і, припавши до ніг його, віддавали йому вдячність. Дивний же Миколай не лише від тілесної біди і смерти їх вибавив, але й про душевне їхнє спасіння потурбувався: ясновидець-бо, він духовними очима добачив у них нечистоту любодіяння, яка людину далеко від Бога відкидає і від заповідей його відводить, і каже до них: "Нарозумте себе, прошу вас, о діти, нарозумте і серця ваші, і помисли на добровгідність Богові виправте, бо якщо від багатьох людей можемо втаїтися,  здаємося добрими, то від Бога нічого не втаїться. Для цього намагайтеся душевну святиню і тілесну чистоту зі всілякою ревністю берегти. "Ви —  храм Божий”, —  як каже Павло, 10 божественний апостол. — А якщо хто Божий Храм зруйнує, того зруйнує Бог”. Так мужів тих душекорисними настановивши словами, відпустив їх з миром. Мав-бо блаженний вдачу, як дітолюбний батько, погляд же ангела Божого, благодаттю божественною сяяв. Сходив з лиця його, як із Мойсеевого, якийсь пресвітлий промінь. Від бачення ж його велика користь була тим, що дивилися на нього, бо якщо хто якимось стражданням чи печаллю душевною обтяжений був і лише подивився на святого, зразу достатню знаходив печалі своїй втіху. Або якщо хто побесідував з ним, все мінялся на добре. Не лише з вірних, але і від невірних, якщо траплялося кому від солодкого того медоточивого язика що почути,  зворушувалися і на спасенну наставлялися стезю: вирощену змолоду невір’я злість відкидали,  приймали ж у серце праведне слово істини.

Пожив же великий угодник Божий років досить, серед Мирейського граду божественними добротами сіяючи, за Божественним Писанням: як зірка ранкова посеред хмар, і як місяць повний удень, і як Сонце, що сяє на Церкву Бога Великого, і як лілея при витоку води, і як дорогоцінне миро всіх овіваючи. У глибокій старості, сповнений днів багатьох, борг спільної природи людської віддав, трохи спершу тілом похворівши, добре

тимчасове закінчив життя і на життя без старости блаженне з радістю і псалмоспівом перейшов у супроводі святих ангелів та святих, що ликом зустрічали святого. Тіло ж його чесне єпископи з клириками, і ченці, і люди, що їх незчисленна кількість зібралася зі всіх градів всієї тої Ликійської землі, поклали чесно в соборній Мирейської митрополії церкві, грудня-місяця в 6-ий день. І здійснювалося багато чуд від святих мощей угодника Божого, миро-бо благовонне і цілюще мощі його виділяли,  ним же помазуючись, хворі здоров’я здобували. Через те з кінця землі прибував люд до гробу його, хворобам своїм зцілення шукаючи, і не залишалися без того, що шукали,  всілякі-бо недуги святим тим миром зцілювалися, не лише тілесні, але й душевні. І духи лукаві проганяв, на них не лише за життя свого, але й по переставленні озброївся і перемагав їх, і нині перемагає. 

Колись богобоязливі мужі з гирла ріки, що Танаїс називається, чуючи про мироточиві і цілющі мощі святителя Христового Миколая, які були в Мирах, граді Ликійському,  вирішили піти морем туди, щоб поклонитися. І, наповнивши корабель пшеницею, відплисти хотіли. Лукавий же біс, який в капищі Артеміди раніше жив і його ж святий Миколай звідти вигнав, капище зруйнувавши, відчув, що корабель той хоче плисти до Великого Отця, гніваючись же на святого за зруйнування капища і за своє звідти вигнання, всією силою своєю помсту віддати намагався. Замислив мужів тих завернути з наміреного шляху і позбавити їх святині, пакість і перешкоду зробивши бажанню їхньому. Перетворився на жінку, і посуд якийсь, повний єлею, несучи, метався і говорив до мужів тих: "Оце хотіла б нести до гробу святого, та боюся плавання дуже,  неможливо-бо є немічній і на шлунок хворій жінці зважитися на таку глибину. Через те прошу вас, посуд цей взявши, донесіть до гробу і вилийте єлей у світильник святого”. Таке говорячи, лукавий посуд боголюбцям в руки дав. Не відомо ж, з якими бісівськими чарами змішаний був єлей той, лише відомо, що шкідливий і згубний для тих, що пливуть. Ті ж, не відаючи лукавого чину, послухали проханого і посуд той із бісівським єлеєм взяли. І, пустившись берега, плили день той добре. Зранку ж звіявся вітер північний, і почалося важке плавання їхнє і вдень, і вночі. Багато ж днів у невдалому плаванні бідували, мучилися довгим збуренням і думали назад повернутися. І вже корабель у свій край повертали, аж явився їм святий Миколай, плив проти них в малій лодії і говорив: "Куди ідете,  о мужі? Через що дорогу покидаєте, назад повертаєтеся, у ваших руках є вгамувати бурю і влаштувати кораблеві дорогу зручну. Бо диявольський то підступ вас відвертає від плавання. Не жінка, а біс дав вам посуд, викиньте його в море, і зразу щасливу дорогу матимете”. Те чуючи, мужі ті взяли бісівський посуд, вкинули його в морську безодню. Коли це сталося, раптом звідти дим чорний і полум’я вийшли, і сморід великий наповнив повітря, море ж розколювалося і крутило води із дна

кипінням, клекотання творячи, і краплини були як іскри вогненні; боялися страшно ті, що в кораблі, навіть зі страху не могли кричати. Явлений ж їм помічник, дерзати і не боятися звелівши, упокорив море і тих, що плили, страху позбавив, і дорогу щасливу до Ликії влаштував.  Бо відразу холод якийсь добропашний дихнув, повіваючи на них, і доплили щасливо до бажаного града, радіючи. І поклонилися мироточивим мощам швидкого помічника і заступника свого, дякуючи всесильному Богові. Великому ж отцю молебень відправивши,  повернулися в землю свою, розповідаючи всім усюди, що трапилося їм по дорозі.

Багато ж великих і преславних чуд великий цей угодник Божий здійснив, на землі і на морі тим, що в бідах, помагаючи, від потоплення рятуючи, із глибини морської на дно виносячи, від полону звільняючи і переносячи в дім, від пут і темниці вибавляючи, від посічення мечем заступаючи і від смерти визволяючи. Багатьом багато подав зцілень: сліпим - бачити, кульгавим - ходити, глухим - чути, німим - говорити.  Багатьох, в убогості і злиднях останніх страждаючих, збагатив, голодним їжу подав і кожному у кожній потребі готовий помогти, гарячим заступником, і швидким помічником, і захисником виявився. 

І нині також тим, хто його призиває, допомагає і від бід визволяє. Його ж чудес не можна порахувати, ані незручно всі детально описати. Знає великого чудотворця цього Схід і Захід, бачать і всі кінці земні чудотворення його. Хай славиться-бо ним Бог, у Тройці єдиний, Отець, і Син, іСвятий Дух. І його святе ім’я устами всіх хай шанується у хвалі навіки. Амінь