Нд, 11.12.2016, 09:58

Вітаємо Вас | RSS


МОЛИТВА - могутній
засіб спасіння



ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Молитви

Статистика

Онлайн всього: 55
Гостей: 55
Користувачів: 0




Locations of visitors to this page

Форма входу
Логін:
Пароль:



ЖИТТЯ СВЯТОГО ФРАНЦИСКА


Франциск був настільки людиною молитви, 
що з радістю молився навіть за все творіння і разом з ним.

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі. Життя святого Франциска розпочалося на переломі 1181-1182 років. Народився він у маленькому містечку Ассізі (Італія) розташоване у самому центрі Умбрії на північно-західному схилі гори Субазіо (частина Апеннінських гір) над Сполетською долиною, яка простелилась аж до Перуджі.Батьками Франциска були Петро Бернардоне та Йоанна Пікі. Петро Бернардоне - це була людина інтелігентна та працьовита, заможний купець (займався він продажем тканин). Продавав він тканини у Франції та Німеччині. З південної Франції привіз собі дружину - Йоанну Пікку, майбутню матір св. Франциска. Дуже довго у них не було дітей і Петро дозволив Йоанні піти в паломництво до Риму. Пізніше вона вирушила у паломництво в Єрусалим до гробуІсуса Христа, щоб через благословення Бог обдарував її потомством.
Під час народження Франциска батька не було вдома (він торгував у якісь країні). Мати одразу понесла Франциска до хрещення у кафедральний храм св. Руфіна (де також хрестили св. Клару ), і дали йому ім'я Джьовані (Йоан). Коли батько повернувся, він ніжно називав його: "мій французик, Франческо (Франциск)". Під цим ім'ям він і увійшов в історію. Правдоподібно, Франциск народився в стайні, на сіні. Пізніше в сім'ї народився другий син Анджельо. Єдина історична відомість про нього те, що він отримав великий маєток.
Дитинство Франциска минало безтурботно; він жив у достатку, мав змогу отримати освіту - вчити латинь, музику, поезію. Будучи юнаком, Франциск був особою, наділеною музикальними здібностями, котру характеризувала безмежна мудрість та великодушність. Завдяки саме цій великодушності, мав дуже багато друзів. У колі друзів проводив більшість свого часу та організовував різні забави, тому був прозваний царем молоді. Тома з Челяно, один з його перших учнів та друзів, пише: "Був середнього росту, тендітної будови, обличчя було лагідне, чоло виступаюче, очі блакитні, ніс дещо орлиний, волосся чорне та рідке. У відносинах з людьми був делікатний, у товаристві радісний, поблажливий до інших, хоча суворий до себе самого, одним словом привабливий в усьому".
Батько Франциска не бажав занадто розвивати творчу натуру сина, адже бачив його як свого спадкоємця у родинному бізнесі. Тому Франциск не вчився довго у школах, незабаром він активно і небезуспішно почав співпрацювати з батьком у продажі тканин, але веселе життя ставив вище торгівлі. Зароблені у батька гроші Франциск пускав на вітер у гульках, які гучно і з розмахом влаштовував з іншими юнаками. Його батько на це не реагував занадто ригористично, приписуючи це молодості сина. Хоча батьки і залучали сина до купецького ремесла, то все ж таки прагнули бачити свого хлопця шляхтичем. Тому й не забороняли Францискові мріяти про лицарські остроги і шляхетський стан. І, можливо, він би дійсно став заможним купцем, знаним у своєму середовищі й часі, але не знаним подальшій історії, якби не задіяв у його житті сам Бог. Франциск народився у часи хрестових походів. Жив ними і думав про них. Одного дня, коли Франциск торгував тканиною, увійшов убогий просити милостиню, закликаючи ім'я Христа. Оскільки Франциск так захопився торгівлею сукна, що не бажав переривати свого заняття, то прогнав бідняка. Потім, розкаявшись, він вибіг і помчав чимдуж шукати цього бідного і, знайшовши його, дав йому жменю монет. Це був перший переломний момент у житті Франциска Бернардоне. У 1199 році в ссізі розпочалася домова війна - повстання проти німецьких феодалів. Розпочалися озброєні сутички, котрі приводили до частих нападів на населення, палаци і дворянські замки. Правдоподібно, Франциск також брав участь в обороні свого міста. Ассізці перемогли в цьому повстанні. Слава огорнула увесь Ассізі. До цього часу залишилися сліди повстання - розвалений замок. В 1200 році, у сусідній Перуджі, вибухнуло також повстання проти феодалів, але воно було придушене. Другим переломним моментом у житті Франциска був рік 1202, коли ассізці поспішили на допомогу в цьому повстанні. Розпочалася громадянська війна поміж Ассізі та Перуджією, в якій Франциск взяв участь. У часі цієї війни, в одному із боїв, мешканці Ассізі потерпіли поразку та багато з них було взято у полон, серед полонених був також і молодий Франциск. У в'язниці Франциск усвідомив, що щось в його житті не так. На багато питань не знаходив відповіді. Він один на один зіткнувся з людським стражданням, проте у цих жахливих умовах його віра в Бога стала більш зрілою. В Перуджійській в'язниці Франциск перебував майже рік. Перебування у ньому так виснажило Франциска, що після сплачення батьками викупу він важко занедужав, та, він у 1203 році повертається до дому у стані важкої хвороби. Ця хвороба також якимось дивним чином преобразила душу юнака, але не до кінця. У своїх прагненнях юнак був наполегливим, і перша невдача не змусила його відмовитися від своїх планів і амбіцій бути лицарем. Подією, яка дійсно змінила його життя, стала спроба вирушити у хрестовий похід. У часі хвороби Франциск бачив дивний сон: шляхетний замок з чудовими просторими залами, повними лицарської зброї. Під час сну з'явилась дивна постать, котра звернулась до Франциска із запитанням: "чий це є замок і чия ця зброя, котра висить на стіні"? Він відповів: "Це все твоє та твоїх лицарів". Цей факт надихнув Франциска знову залишити батьківську торгівлю сукном та присвятити себе військовому життю. Бажаючи здобути славу, Франциск вирішує приєднатись до полководця, який в Апулії збирав добровольців, щоб вирушити до Святої Землі визволяти від невірних Господній Гріб. Батькові ця ідея сподобалася, він закупив для свого любого сина багату зброю та коня. У 1205 році Франциск вирушає до Апулії, до Південної Італії з метою здобуття омріяної слави. Подорож однак довго не тривала, в дорозі його огортає така слабкість, що він не може продовжувати подорож. Після першого дня дороги, доїхавши до міста Сполетто, він затримався на ночівлю. Уночі бачить сон і чує Господній голос: "Франциску, хто тобі може більше дати, Господь чи слуга?" Він відповів: "Відомо, що Господь" - "То чому тоді для слуги залишаєш Господа? А Франциск: "Що хочеш Господи, щоб я вчинив?" - "Повернись до рідного краю, а там у духовний спосіб звершиться через мене це видіння". Проте і наступний військовий похід не приніс йому очікуваної слава, і майбутній святий повертається до свого рідного міста, не здобувши лицарського пояса і починає очікувати подальших розпоряджень Ісуса. Повернувшись до Ассізі, Франциск відчутно змінився. Господь щоразу виразніше являв свою участь у духовному житті молодого хлопця. Франциск почав усе частіше шукати безлюдні місця, усамітнюватися, щоб молитися, постити, шукаючи Божої волі. Залишив старе товариство і часто згадував видіння зі Сполетто. Одного разу, коли він прогулювався Сполетанською долиною на коні, побачив прокаженого. Цей вигляд був огидний - прогнивше, смердюче тіло... Франциск коли його побачив, втік з переляку, але щось несподіваного сталося, тому що хлопець повернувся до прокаженого. Він почав перепрошувати за те, що його образив. Потім поцілував прокаженого та подав йому милостиню. Він почав бачити в прокаженому обличчя самого Ісуса Христа. Те, що донедавна видавалося хлопцеві гірким, перемінилося у радість, якої Франциск знову і знову прагнув досвідчити, помагаючи прокаженим та бідним. Франциск в цей час шукає тиші й медитації, мандруючи околицями Ассізі. Особливим чином торкнулись Франциска слова Євангелії про блаженство убогих і про роздачу матеріальних благ бідним, щоб мати небесний скарб. Він вже почав був роздавати речі з дому, але зупинив його розсерджений батько й узяв Франциска під домашній арешт, з-під якого його випустила мати. Замилування Франциска до старих запущених церков часто приводило його в одинокі напівзруйновані храми у передмістях Ассізі. Одного разу, а саме у 1206 році, Франциск гаряче молився перед хрестом у Сан-Дам'яно, що неподалік від Асізі, і почув голос Ісуса з хреста, який висів у цій малій церківці: "Франциску, візьмися за відбудову моєї церкви, адже бачиш, в якій вона руїні". Цей явний заклик Христа юнак зрозумів дослівно. Зауважив, що церківка, де він молився, потребувала ремонту, і відразу взявся за відбудову цієї ж церківки. 
Знаходячись у стані ревності про справи Господні, він так захопився цим побожним зайняттям, що поступив нерозсудливо, бо присвятив на відбудову церківки не лише самого себе, але і ті речі, котрі йому не належали. Так, одного гарного дня поїхавши своїм звичаєм до сусіднього містечка Фоліньо на торги, продав сукно, зі складу свого батька, а також свого коня, і отримані гроші пожертвував священикові на відбудову церківки. Такий вчинок Франциска викликав обурення його батька Петра Бернардоне, який подав на суд до єпископа, домагаючись повернення коштів. Він отримав гроші, виручені за тканині та коня, але при цьому Франциск перед єпископом і всіма мешканцями Ассізі повернув йому абсолютно все, навіть вбрання, в котре був одягнений і відмовився від батьківської спадщини. Відтепер Бог буде його єдиним Отцем.
Від того часу життя Франциск цілковито змінилось, розпочав шукати чогось більшого, ніж те, чого прагнув у юнацтві. Він почав провадити життя у покаянні, носячи просту одіж, підперезану шнурком. Так юнак прагнув наслідувати убогого Христа. А Го-сподь продовжував поволі розкривати Францискові його істинне покликання. Звичайно, шлях який він обрав, був важким, але любов до Бога вчинила його легким та цінним, як перлина. 
Розпочав жити дійсно як жебрак: жебрає на життя, на віднову церківок, для прокажених. Першою була відбудована - Сан Дам'яно, де він почув голос. Другою - Св. Петра, а потім - церківка Діви Марії Ангельської (Порціункула). Ця церківка є серцем братів менших. Сам Франциск сказав: "Якщо вас будуть виганяти звідси одними дверми, то ви входьте іншими". Тобто, ніколи не залишайте цієї церківки. Франциск багато часу присвячував молитві та духовним роздумам. Шукав ясності, щоб розпізнати своє покликання. На запитання у цей період одного з прияте-лів, що з ним діється, Франциск відповів, "не знаю, знаю тільки те, що так, як я жив раніше, я більше жити не можу, а як я по-винен жити тепер, не знаю". Ідеалом св. Франциска стало радикальне євангельське життя у наслідуванні покірного і убого Христа. Такий стан тривав два роки.
У 1208 році, в день св. Апостола Матея, під час меси в церківці Пресвятої Богородиці Цариці Ангелів (Порціункола), Франциск почув слова св. Євангелія: "Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …" (Мт 10:7-16). Ці слова він прийняв так, начебто вони були сказані саме до нього, вказуючи йому дорогу подальшого життя. Франциск зрозумів своє правдиве покликання і відтоді запрагнув жити 
згідно Євангелії і проповідувати покаяння. Відразу віддав комусь плащ, черевики, палицю й ремінь, залишає тільки вбогу туніку та шнурок, котрим підперезався. У такому одязі він почав сердечно промовляти до людей і закликати їх до покаяння. В той час Бог наділив його також даром чудес і пророцтв. Франциск зрозумів, що відбудова Церкви відноситься не до відбудови матеріальної, але до духовної. Франциск без роздумів пішов до єпископа Ассізі, який його розумів і якому він довіряв. Єпископ благословив його наміри. Після того почав проповідувати по всіх містах і селах про мир та каяття. Він промовляв просто та переконливо, бо мав хист від Бога. Багато хотіло піти за ним. Він не забороняв нікому, але до кожного мав свої вимоги: дослівне виконання Євангелія і роздачу своїх матеріальних благ бідним. 
Нове життя, яке почав Франциск, спершу стало об'єктом висміювань, а з часом почало спонукати до роздумів інших людей, і невдовзі приклад Франциска привернув увагу друзів його юнацьких розваг. Молоді люди спостерегли, що Франциск віднайшов великий скарб, здобув шляхетську гідність, яка є вищою понад усі земні почесті. Він став лицарем і провісником великого Царя - Ісуса Христа. Першим зголосився до нього поважний купець Бернардо з Квінтаваллє. Одного дня він запросив Франциска до себе на духовну розмову й нічліг. Вночі, коли Францискові здавалося, що його приятель спить, він став на коліна біля свого ліжка і довго молився, часто повторюючи слова: "Мій Бог і мое все". Бернардо був такий захоплений побожністю й щастям Франциска, що наступного ранку попросився до нього в побратими. Вислухавши разом Службу Божу, вони почали читати Святе Письмо, щоб пізнати Божу волю. Впевнившись у тому, що вони можуть служити Богові разом, Бернардо продав свій маєток, роздав усі гроші вбогим і пішов за Франциском. За прикладом Бернардо пішов П'єтро з Катанії і інші друзі. Незабаром прилучився до них Еджідіо кафедральний канонік з Ассізі і Філіппо з Льонґо. Франциск усім пропонував такий самий спосіб життя: Євангеліє, цілковита вбогість і простий крій одягу у формі хреста. Невдовзі до них приєдналися й інші майбутні брати. 
На початках то був рух покутників, який в ті часи був дуже відомий. Але така назва не подобалася Франциску, бо не відповідала його ідеалам. Франциск бачив перед собою Ісуса, що говорив: "Я є тихій і покірний серцем". Тому щоб було легше, "радісно та весело служити всім", в нього виникла думка назвати братство - "братами меншими" (мінорити - від лат. minor "малий"), які нічого не посідають і віддані всім. На в зір Христа, Франциск не хотів мати постійного житла. Проте обставини вимагали, щоб по праці брати мали змогу десь відпочивати і зустрічатись разом, щоб кожного вечора збиратися там, молились та розповідали про свої враження. Першим домом для братів був хлів у Рівоторто, а коли господар прогнав їх звідти, спільнота вирушила до церковці Пресвятої Богородиці Цариці ангелів, яку святий назвав Порціункулою (зараз вважається вона колискою Ордену Братів Менших). Розділяючи долю Франциска вони разом вирушали проповідувати Євангеліє Христа. В цю першу місійну подорож Франциск пішов з братом Еджідіо до Анконської Маркі, а інші троє братів пішли до Флоренції. Під кінець 1208 року відбувається друга місія. Семеро братів відправляються до Фуджіо - Бустоне і апостолують у долині Реатиньский. Після цього збільшується кількість братів. В тому ж році відбувається ще і третя місія, на яку розходяться по двох у різні сторони Італії. З початком 1209 року усі повернулися до Порціунколи. 
Коли число Братів, що бажали жити у покаянні, звеличилось, Франциск вирішив укласти для них короткий Устав, тобто збір правил життя на підставі Св. Писання. Аби отримати дозвіл Церкви на спільнотне життя, у 1209 році Франциск вирушає з 11 братами до Риму. Звістка про те, що Франциск з братами у Святішого Отця, у багатьох викликала саркастичні посмішки. Завдяки листу до Папи від єпископа Ассізі - Гвідона ІІ, вони дістались до аудієнції. Папа уважно вислухав братів і обіцяв старанно розглянути справу. Він бо хотів, щоб брати взяли собі Устав Св. Августина або Св. Бенедикта. Але Франциск був впертий і не відступав від своїх ідеалів. Папа Інокентій ІІІ, побачив пророчий сон, в якому Франциск підтримував руйнуючу Лятеранську базиліку (Католицьку Церкву). Розпізнавши у Франциску Божого чоловіка, бачачи радикалізм спільноти та правдиве євангельське життя, папа Інокентій ІІІ закликав братів і усно затвердив Устав життя, а спільнота відтоді прийняла назву "Брати Менші". Франциск заповідав братам жити в бідності, чистоті і послуху. В той же час Франциск отримав дияконське рукоположення. Так постав перший Орден Святого Франциска. Після цієї події ставлення суспільства до спільноти братів відразу змінилось. Люди почали цікавитись їх способом життя. До Франциска приєднується ще багато молодих людей, які бажають розділити його ідеали. Таким чином утворюється в Церкві новий орден, який згодом буде названий Орденом Братів Менших, який папа Гонорій III письмово затвердить 29 листопада 1223 року. Повернувшись з Риму брати оселилися в Ріво Торто, де розпочали свою працю, цей раз, як офіційно затверджена спільнота, але у 1210 року були вигнані звідти. Тому вони замешкали у Порціункулі - "колисці братерства". Франциск любив це місце, тому він звернувся до оо. Бенедиктинів (власників), щоб вони віддали їм цю церківку. Опат Махавеуш не лише віддав братам меншим Порціункулу, але і прилеглий терен. У 1211 року Франциск вдається на місії до Сирії, але зустрічні вітри заносять корабель до Далмації. В цьому ж році у Болонії повстає перший Дім Братів Менших. Ідеал життя Франциска перемінив також і жіночі серця. Першою запрагнула наслідувати Христа за прикладом Франциска вісімнадцятирічна дівчина Клара Фавароне Оффердуччі, що походила з ассізької шляхетської родини. У Вербну Неділю 1212 року дівчина залашила батьківський дім і в ніч з 18 на 19 березня 1212 року у храмі Матері Божої Ангельської в Порціункулі з рук Франциск отримує чернечу рясу - габіт. Опісля Клара оселилася при церковці св. Дам'яна, яку власноруч відбудував Франциск і вели закрите молитовне життя. Невдовзі біля черниці згуртувалася спільнота сестер. Так постав другий францисканський орден - Орден Убогих Пань, які по смерті Клари прийняли назву - Клариски. Від самого початку Франциск мав на меті формувати спільноту Братів так, аби вона не замикалася в монастирських мурах, а була відкритою до людей. Для нього монастирем був цілий світ, тому Франциск мандрував від міста до міста, від села до села і проповідував Євангеліє Ісуса Христа. Стиль життя і проповіді Франциска та його братів викликали справжній рух духовного відродження в Церкві. Враженні життєвим прикладом Франциска, багато молодих і старих, багатих і бідних, шляхтичів і простих людей, прагнули наслідувати цей спосіб життя. Франциск пропонував їм, перебуваючи в світі, провадити життя у покаянні і наслідувати Христа в Його покорі та убогості. Так саме було започатковано Францисканський Орден Світських, які могли наслідувати убогого і покірного Ісуса Христа, залишаючись в родині, званий Третім Орденом Святого Франциска. У 1213 році, Франциск отримав від Орландо Катані гору Ла Верну і заклав там пустельню. У 1214 році Франциск постановляє удатися через Іспанію до Марокко, щоб там проповідувати Євангелію невірним. Але з приводу хвороби мусив повернутися з Іспанії назад в Італію. У цей час він приймає до Ордену Фому з Челяно. У 1215 році, на Зішестя Святого Духа, Франциск зібрав перший Капітул Ордену. В цьому ж році у Римі відбувається IV Латираньский Собор, на котрому правдоподібно був Франциск і саме там він вперше зустрівся зі св. Домініком Ґузманом - засновником Ордену Проповідників (Домініканців). У наступному 1216 році помирає Папа Інокентій ІІІ. Через два дні вибрано нового Папу - Гонорія ІІІ. Влітку цього ж року, в Перуджі, Франциск отримує від нового Папи вічний привілей цілковитого відпусту у річницю посвячення Порціункулі на 2 серпня в Урочистість Матері Божої Цариці Ангелів. 
5 травня 1217 року Франциск вдруге скликає Капітул до Ассізі, до Порціункули, під час котрого було постановлено вислати кілька братів на місії. Брат Іджі був призначений до Тунісу, а брат Ілля мав відправитися до Сирії, а Франциск з кількома іншими братами мав відправитись до Франції. Однак прибувши до Флоренції, Франциск зустрівся з кардиналом Гуголіном, котрий переконав його залишитись в тогочасній Італії.
У 1218 році відбувається наступний Капітул, в якій бере участь кардинал Гуголін. 11 червня 1218 року Папа видає буллу "Сum dilekti", котра підтверджує правовірність братів менших. Цей документ запевнює єпископів про відповідність постави Францисканців відносно справ віри і моралі. 26 травня 1219 року, на урочистість Зішестя Святого Духа, Франциск скликає третій Капітул Ордену, котрий пізніше названо "Капітул Наметів", постанови котрого були важливим кроком у внутрішньому і зовнішньому житті Братії. На Капітулі вирішили вперше організувати місії до невірних. Один гурт Братів Франциск скерував до Марокко, Німеччини, Іспанії, Франції, та Угорщини. А сам разом з братом Ілюмінатом, після закінчення капітули 26 червня з хрестоносцями вирушив на схід, сідає на корабель в Анконі і їде до мусульман, дійшов до Дамьєти в Єгипті і там зустрівся із султаном Мелека-ел-Камела, перед яким надзвичайно відважно проповідував Христа. Не вдалося Францискові навернути султана, але Султан, захоплений особою і сміливістю проповідника, не тільки дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, але також дав Францискові дозвіл на безперешкодну подорож по Святих Місцях усієї Палестини, що перебувала тоді під владою арабів. Вдається йому відвідати Святі Місця у Палестині. Плодом чого стало заснування у Святій Землі Кустоді Братів Менших. В січні 1220 отримує звістку про мученицьку смерть 5 братів у Марокко. Вертаючись назад дізнається також про розкол в Братії, відправляється до Ассізі через Венецію, щоб скликати наступний Капітул. У 1220 році в Орветто, Папа призначає опікуном Ордену кардинала Гуголіна. Під час капітули у свято св. Архангела Михаїла Франциск відмовляється від керування орденом, тоді було визначено першого Генерала Ордену Петра з Катанії. 22 вересня 1220 року Папа Гонорій ІІІ видає Буллу, що зобов'язує усіх вступаючих до Ордену пройти річний новіціат. У 1221 році помирає у Порціункулі бр. Петро з Катанії. Відбувається капітула 30 травня 1221 року, на якій його наступником вибирається бр. Ілля. У цій Капітулі приймає участь близько 5000 братів, в тому числі майбутній св. Антоній з Падуї. Під час цієї капітули був прийнятий новий Устав, котрий уклав Франциск з 23 розділів, який був названий "Перший Устав", або "Незатверджений Устав", бо не отримав згоди від Римської Курії. В цьому ж році Папа затверджує "Memoriale proposition" - що вважається за регулу третього ордену. Франциск засновує Третій Орден Свіцьких. У 1221/1222 роках Франциск проповідує на півдні Італії. 15 серпня 1222 році Франциск проповідує на міській площі у Болонії з метою примирення між собою мешканців міста. Бачачи, що спільнота Братів дуже швидко зростала, приймаючи нові покликання до Ордену, Франциск занепокоївся його подальшою долею. Тому вирішив він написати засади життя Братів і вирушити до Апостольської Столиці, аби їх затвердити. Новий Устав Франциск уклав в 1223 році у Фонте Кольомбо, де, перебуваючи в молитві і пості, цілими днями, диктував текст бр. Леону. 29 листопада 1223 року папа Гонорій ІІІ буллою "Sollet Anuere" затвердив текст Уставу, котрий був названий "Другий Устав", або як ще його називають "Затверджений Устав", котрому підпорядковується цілий Орден Братів Менших по сьогоднішній день. Франциск наказав своїм Братам "жити згідно Євангелія Господа нашого Ісуса Христа, у послусі, чистоті і не посідаючи власності". Особливо Франциск наголосив на послусі цілого Ордену Святій матері Церкві, а також на вбогому житті, за прикладом Христа, який "для нас став бідним, бувши багатим, щоб ви Його вбожеством розбагатіли". Можливо, що це було реакцією на матеріальний стан духовників тих часів. Також в цьому ж році з 24 на 25 грудня Франциск як диякон приймає участь у Різдвяній Св. Літургії в Греччіо, там вперше влаштовує Різдвяний Вертеп, котрий до сьогодні представляється в храмах по цілому світі. 2 червня 1224 року відбувся наступний генеральний Капітул Ордену, після котрого брати були вислані до Англії, а в кінці літа бр. Ілля бачить сон, що Франциску лишилося жити ще 2 роки. Франциск із глибоким душевним уболіванням роздумував над Христовими Страстями і Його смертю. Святий гірко плакав над стражданнями Спасителя, і, бачачи, що люди своїми гріхами нехтують любов, якою Господь їх обдарував, і зі слізьми на очах не раз повторював, що "Любов не є любленою". Коли Франциск, з 15 серпня по 29 вересня 1224 року, на горі Ля Верні звершував свій 40-денний піст перед святом святого Архангела Михаїла, під час котрого 14 - 15 вересня побачив він Христа в образі Серафима, який наніс йому на руки, ноги і на бік стигмати - знамена страждань Спасителя. Так св. Франциск уподібнився в досконалий спосіб до терплячого Ісуса Христа. Щоб вони не падали людям у вічі, він закривав їх одежею. Згодом Франциск виявив цю таємницю своїм братам. 
Стигмати він одержав у нагороду за свою надзвичайну набожність до Христових страстей. Як тільки Франциск навернувся до Бога, його серце наповнилося гарячою любов'ю до Господнього Хреста. Він почав часто думати про Христову муку. Щоб стати подібним до розп'ятого Спасителя, він зрікся всіх земних речей, морив своє тіло тяжкими покутами й тричі шукав мученицької смерті між невірними. Христова мука була всією його наукою, славою, радістю й надією на землі. Одного разу під час недуги Франциск сказав: "Ніщо не приносить мені стільки потіхи, як думка про життя й муку Спасителя". У 1224 році на переломі жовтня - листопада Франциск повертається з Альвернії до Порціункулі через місцевості Борго Сан Сеполькро, Монте Казалє і Чітта дель Кастелльо. З кінця 1224 року та на початку 1225 року, Франциск проповідує в Умбрії та Маркії, подорожуючи верхи на ослі. Труднощі апостольського життя, сувора аскеза, довгі нічні чування на молитві, швидко вичерпали фізичні сили Франциска. У березні 1225 році Франциск відвідує Клару в Сан Дам'яно і затримується там через хворобу очей біля двох місяців часу. За намовою бр. Іллі піддається операції, яка не принесла очікуваного результату. В кінці квітня наступна операція, також марна. Під час хвороби Франциск переживає великі спокуси сатани, але однієї ночі отримав від Господа запевнення у своєму спасінні, і тоді, незважаючи на великі страждання, його серце переповнилося великою радістю, яку Франциск вилив, співаючи у саду пісню-подяку про "Брата Сонце" - "Гімн створінь". Цією похвальною піснею Святий прагнув разом з усім створінням прославити Бога Творця. У червні додає строфу "пробачення". Традиція говорить, що коли брати заспівали цю пісню перед Бурмістром і єпископом Ассізі, вони помирилися, раніше бо ворогували. У 1226 року Франциск їде до Фонте Коломбо, на ще одну операцію очей. Потім за порадою кардинала Гуголіна відправився до Рієті, де був обстежений лікарем Папи Римського. Перебуває у св. Фабіана в Рієтті, де лікар старається його лікувати. Ця операція також була без жодного результату. В квітні 1226 року Франциск відбув обстеження та лікування у Сієні, після чого Франциск з бр. Ільєю повертається до Порціункули. По дорозі затримується у пустельні Ле - Челле, неподалік від Кортони. Кінець серпня - початок вересня 1226 року, стан Франциска погіршується. Єпископ Ассізі забирає його до своєї резиденції, і брати переносять його до Ассізі. 
У вересні, відчуваючи, що його життя добігає до кінця, Франциск звернувся до своїх братів, щоб вони любили один одного, убогість й духовенство. Сердечно напоумлював їх вірно зберігати Устав Братів Менших й працювати власними руками і попросив, аби вони перенесли його до Порціункули, близько 2 км. від Ассізі. Свій земний шлях Святий бажав закінчити там, де розпочалося його духовне життя. Коли були вже поза містом, він сказав покласти ноші на землю, звернув свої сліпі очі в сторону міста та просив Бога поблагословити це місто, а також його братів. Коли вже були в Порціюнкулі, Франциск попросив братів заспівати пісню, яка прославляє смерть, а опісля почав молитися словами 141 псалма: "Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся". Згодом сказав подати йому хліб, розламав його і роздав усім присутнім на знак любові й миру. В кінці вересня диктує свій заповіт. Перед самою смертю просив покласти себе на землю і вкрити старою рясою. Лежачи на землі, він благав братів любити Бога, убогість, а Святе Письмо - більше від усіх інших книжок; відтак поблагословив усіх своїх братів, присутніх і неприсутніх. Після того читали йому ще з Євангелія від св. Йоана опис Христової муки. 
Ввечері у суботу 3 жовтня 1226 року в Порціункулі Франциск віддав Богові свою святу душу. Мав він тоді тільки 44 роки. Наступного дня в неділю 4 жовтня відбувся похорон. В урочистій процесії переносять тіло до Ассізі, зупиняючись у Сан Даміано, щоб попрощалась з ним Клара та її сестри. Тіло Святого зложене в храмі св. Юрія (Сан Джорджо).
4 квітня 1228 р. папа Григорій IX, приятель Франциска (в минулому кардинал Гуголін), звертається до цілого світу з закликом, щоб збуду-вати Базиліку на честь Франциска. 16 липня 1228 року папа Григорій ІX канонізує і проголошує його Святим Католицької Церкви у рідному місті Ассізі. 25 травня 1230 року мощі св. Франциска були перенесені до вибудованої в його честь Базиліки. 4 жовтня 1824 року відбулася урочиста процесія з реліквіями св. Франциска по вулицях Ассізі. Потім реліквії були складені до крипти Базиліки. В роках 1926-1932 було здійснено ремонт крипти. В 1938 році папа Пій оголошує св. Франциска покровителем Італії, разом із св. Катериною зі Сієни. У 1978 року папа Йоан Павло ІІ видає "Апостольське Бреве" (раtrіаrсаle basilica) на ексгумацію мощів св. Франциска. 4 березня 1978 року реліквії були зложені назад до крипти. У 1980 року папа Павло ІІ установлює св. Франциска покровителем екології та екологів, які турбуються про охорону навколишнього середовища. Франциск дав приклад прекрасного наслідування Ісуса: виявляти любов до кожного створіння і проголошувати світу Мир та Добро.

[1]   [2]   [3]
Пошук

Божа наука

Архів записів
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту



МОЛИТВА © 2009-2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz