Святе Євангеліє каже, що коли Ісуса спіймали, то всі апостоли повтікали, лиш один Петро йшов здалеку, "щоб побачити кінець". При останній вечері він сказав Ісусові: "Господи, з Тобою готовий йти і в темницю, й на смерть" (Лк. 22, 33), а тепер вже боїться. Забув слова Христові: "Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, доки три рази не відречешся, що не знаєш Мене" (Лк. 22, 34). Забув і на пересторогу Ісуса, коли говорив йому, щоби молився, аби не впав у спокусу. Він тоді не зважав на те і спав.

І що ж діється? Входить з юдейським натовпом до дому архієрея, до котрого привели Господа Ісуса Христа. На подвір'ї розпалено вогонь, при якому грівся юдейський натовп. Петро думав, що його не пізнають і також там став. Тимчасом одна служниця впізнала його й каже: "І цей з Ним був" (тобто з Ісусом). Він же відрікся Його, кажучи: "Невісто, я не знаю Його" (Лк. 22, 55-57). Та небавом ще один з натовпу побачив Петра і каже: "Ти також з них є". А Петро сказав: "Ні, чоловіче." А по годині знов один голосніше кричав: "Справді цей був з Ним, бо є галілейцем." Сказав же Петро: "Чоловіче, не знаю, що ти кажеш."

У той час, як він це говорив, запіяв півень" (Лк. 22, 59 61). Тепер розваж над тим, який чоловік є дуже слабким. Ані високе достоїнство, ані знання Божих речей, ні високий ступінь досконалості не стримує його від упадку, якщо він покладається сам на себе. Бо ось св. Петро, голова Церкви, найвищий пастир Христових овець, ключар небесний так тяжко впадає і зрікається Христа. Тому і ти бійся, молися та чувай, щоби й ти не впав.

Ісус Христос наказував Петрові, щоби так не завіряв собі, бо аж тричі зречеться Його. Але Петро не зважав на ті нагадування Ісуса. Тепер же Ісус Христос міг його так залишити. Міг не дати йому ласки, щоби навернувся. Та ні, милосердне Серце Христове не могло довго дивитися на упавшого Петра. Тому "обернувся Господь і поглянув на Петра. І пригадав собі Петро слово Господнє, що сказав йому: Що поки півень заспіває, відречешся Мене тричі. І вийшов надвір і гірко плакав" (Лк. 22, 61 62).

Розваж, як милосердний Ісус і нам стільки разів прощає гріхи. А можливо, міг нам не прощати. Міг нас з гріхами засудити. Тож ніколи не забувай про Боже милосердя.

Наслідуймо й ми в покуті св. Петра. Він відразу розкаявся і оплакував свої гріхи. Він гірко плакав. А плакав так через ціле своє життя. Кажуть, що як лиш зачув піяння півня, відразу приходив йому на думку його упадок, і він плакав, так плакав, що від сліз аж сліди поробилися йому на обличчі. А чи ти так плачеш над своїми гріхами? Петро раз лише згрішив, а плакав ціле життя, а ти щодня грішиш і, може, чи раз коли заплачеш. О Ісусе, дай мені щирий жаль за мої гріхи, дай сльози покути.

Постановлення:  Щовечера збуджу при молитві сер¬дечний жаль за мої гріхи.

Приклад:  Св. Петро, родом з Витанії в Галилеї, був рибаком. Ісус Христос покликав його на апостола, а відтак зробив його найстаршим між апостолами, тобто головою Церкви. Після зішестя Святого Духа навернув в Єрусалимі своєю проповіддю три тисячі, а другою - ще п'ять тисяч людей. В Антіохії був першим єпископом. Тут учнів Ісуса Христа почали називати християнами. Коли вже навернув багато невірних до христи¬янської віри, пішов до Риму. Другого року панування цісаря Нерона засуджений став на хресну смерть. Та з великої любові до Ісуса Христа чувся негідним умирати на хресті так, як його Учитель вмирав. Тому просив, щоби його розп'яли на хресті стрімголов. Найвищим Пастирем був через 25 років.

Нераз серце захвилювалося, коли ми бачили, що когось дуже зневажають. А тим більше нас боліло, коли це була знатна або нашому серцю мила особа. А котра ж особа могла бути дорожчою від Господа нашого Ісуса Христа? Тому про¬сімо Його, щоб дав нам ласку співчуття над Його зневагами. Втішений Каяфа, що йому удалося засудити Ісуса, покинув найвищу раду, і пішов спочивати. Господа же Ісуса Христа залишив на забавку і насмішки розвішеної служби і дикого юдейського війська:

Ті завели Його в темницю, до брудного, залишеного підземного льоху, котрий був в'язницею для злочинців. Там докучали через всю ніч Ісусові так жорстоко, що важко розповісти. Св. Єронім каже, що світ дізнається спочатку на останнім суді, скільки там Ісус Христос терпів. Святе Євангеліє каже, що: "мужі, які Його тримали, кпили собі з Нього, б'ючи" (Лк. 22, 63).

Хто ж зможе виразити, на які звірячі здобувалися гадки, як жорстоко і нестерпно били Його? Господь Ісус Христос мовчить на те і цим мовчанням учить нас, як нам треба ховатися при зневагах, яких нераз маємо від людей. Євангеліє каже, що: "плювали на лице Його". Це було найбільшою зневагою у юдеїв, Ісус Христос не відвертає свого лиця, щоби сповнилися слова Пророка, що каже: "Лиця мого я не відвернув від тих, що мене лаяли і плювали на мене" (Іс. 15, 6).

Чи ж твоє серце не зм'якне, коли думатиме про зневаги Ісуса Христа? Його Серце таке лагідне. Навіть не дивиться Ісус на тих, що так Його зневажають. А твоє серце за найменшою уразою кипить злістю, ненавистю; за найменшу зневагу горить помстою. Поглянь на тихе Серце Ісуса і проси Його: "Ісусе тихий і покірного Серця, зроби моє серце по Серцю Твому ".

"І закрили Його, і били Його по обличчю, і питали Його, говорячи: Пророкуй, хто це, що Тебе вдарив? І багато інших речей з кпинами говорили на Нього" (Лк. 22, 64-65).

Душе моя, затремти на згадку, що люди могли вдатися до такої великої злоби, щоби бити це Лице, на котре Ангели глядіти не сміють. Вдивляйся, моя душе, в цього Царя болю. О якою дорогою мусиш бути Найсвятішому Його Серцю, коли Він посвячує все для тебе, мов цей купець, котрий довідався про дорогоцінні перли, продав усе, щоб набути.

Ах, як часто легковажив я своєю душею! Я віддавався сатані за марну думку, приємність, за лихий спалах, або за марну проминаючу славу.

Постановлення:  Якщо мене Господь Бог навістить безсонністю, або тривалою хоробою, буду собі пригадувати все, що Ісус Христос терпів у темниці. 

Приклад:  Знаємо, що св. Францішок Серафіцький мав велику набожність до розп'ятого Ісуса. Хрест був для нього книгою мудрості, в котрій знаходив науку у всіх сумнівах, потіху у всіх смутках. Коли вмирав, його духовні сини хотіли для потіхи читати йому якусь духовну книжку. На те святий сказав до них: "Подайте" мені мій хрест; книга, яку я за життя брав - Пай радше до рук. В ній знаходжу всі скарби небесних потіх". 

Хто б подумав, що архієреї і юдейська старшина, поставлені на сторожі різних обітниць, видадуть у руки поган Того, котрий був обіцяним Спасителем світу, якого пророкували пророки, а очікували патріархи? А однако ж ображена їх гордість і ненависть покликала їх до того! Другого дня зранку привели вони Ісуса на ратуш і оскаржують перед римським старостою Пилатом. А коли цей спитав їх: "Що за скаргу приносите на цього чоловіка? Відповіли й сказали йому: Якби Він не був злочинцем, то не віддали б ми Його тобі" (їв. 18, 29-30).

Як цей Ісус Христос мав би бути злочинцем, що годував голодних, очищав прокажених, уздоровлював хворих, проповідував Євангеліє? О нечувана людська злобо! Навіть сам диявол на таке не відважився б.

Пилат зрозумів відразу, що має до діла із юдеями, серця яких закипіли жорстокою ненавистю до невинного чоловіка.

Та юдеї також усвідомили, що Пилат зрозумів їх злобу. Тому почали цілу справу брати з іншого боку. Отже, так казали: "Цього знайшли ми, що ворохобить наш народ і забороняє цісареві платити данину і говорить, що він Христос - цар" (Лк. 23, 2). Яка страшна брехня! Ті фарисеї хотіли спіймати Ісуса на слові, тому запитали Його: "Чи годиться давати данину цісареві?" (Мт. 22, 17), а Ісус відповів їм: "Віддайте цісарське цісареві, а що Боже - Богові" (Мт. 22, 21). А ті злобні люди так огидно перекрутили слова Христові. Як страшно Ти мусив терпіти, мій найсолодший Спасителю, коли Ти бачив таку злість, підлість і брехню!

"Пилат же спитав Його (Ісуса), кажучи: То Ти є цар юдейський? А Він у відповідь сказав: Ти сказав. А Пилат сказав до архієреїв і натовпу: ніякої вини не знаходжу в цім чоловікові" (Лк. 23, 3-4). Розваж це добре, християнська душе. Пилат-поганин ушановує в Христі царську гідність, а фарисеї, найвищі священики, не хочуть. Поганин подав честь Христові, а Ізраїль ні. Як мусило боліти Ісуса Христа такі підлі вчинки тих, кого Він прийшов спасти від вічної загибелі.

Коли таке спіткало найневиннішого Ісуса, то не дивуйся, що часом постигне таке й тебе, грішника. Подумай собі про те, що Ісус Христос сказав своїм учням: "Не є слуга більший від свого пана" (їв. 13, 16).

Постановлення:  Коли мене коли оскаржуть фальшиво, то пожертвую те Господу Богу і буду просити Його захист.

Приклад:  Св. Магдалина з Паціс (1606р.), кармелітка, відзначалася з дитинства ангельською чистотою серця і любов'ю до розп'ятого Ісуса Христа. З любові для Його мук зносила терпеливо не лише всі хрести і прикрощі, які Господь Бог на неї зсилав, але ще й сама додавала собі терпіння через дуже гострі справи покаяння. Говорила, що не розуміє життя без терпіння для

Ісуса Христа. її засада була: "або терпіти, або вмерти". Коли застановлялася над мукою Господа Ісуса, вибігала деколи з хрестом на монастирський коридор, і кликала: "Господи Ісусе, Ти посунув свою любов аж до крайнощів, бо Ти за грішників помер на хресті".

Пригадай собі, що коли Пилат довідався, що Ісус Христос походить із Галилеї, хотів позбутися немилої справи. Тому відіслав Його до Ірода, котрий був царем Галилеї. Яка зневага для Господа Ісуса! Ірод - це чоловік дуже підлий. Він жив навіру з жінкою свого брата. Св. Іван Хреститель кидав йому у вічі той його гидкий вчинок. Ірод наказав за те кинути св. Івана до в'язниці. І такий підлий чоловік мав тепер судити найневиннішого Богочоловіка, Спасителя світу.

Св. Євангеліє ту подію так подає: "А Ірод, побачивши Ісуса, дуже втішився, бо довший час бажав Його бачити тому, що багато про Нього чув і сподівався побачити якесь чудо, що від Нього станеться. І випитував Його багато. А Він нічого йому не відповідав. І архієреї та книжники стояли і тяжко Його оскаржили" (Лк. 23, 8-10).

Декому могло б видатися, що Ісус Христос міг зробити якесь чудо перед Іродом. Ірод за те був би Його, може, й звільнив. Люди нераз уживають всяких способів, щоби у когось здобути собі ласку. Ісус Христос ніколи не потребував ласки у людей. Він усе, що робив, робив для слави Божої. Так само й ми повинні робити: ніколи не робити нічого для уподобання людям, але лише для Господа Бога.

Ірод побачив, що його бажання даремне. Він бачив, що Ісус не лише не зробив перед ним ніякого чуда, але навіть й не відповів йому ані слова на його занити. Через те й розгнівався на Ісуса, тому: "Насміхаючись з Нього зі своїми вояками, одягнув його в білу ризу і відіслав до Пилата" (Лк. 23, 11). Це нова зневага для Господа Ісуса Христа. . Предвічна мудрість, Учитель, Спаситель світу, Якого вважали за біснуватого, одягнений в білу одежу, висмія¬ний, погорджений. Ти мовчиш, Господи Icy се, на ті зневаги. Ти приймаєш їх і жертвуєш Своєму Отцю за мої гріхи, а я для Тебе нічого не хочу пожертвувати.

Ах, єдиний Боже! І нині не один безбожник дозволяє собі плюгаві насмішки з науки Ісуса Христа, з обрядів св. Церкви. А чимало слабких людей мовчать, або усміхаються на це і то лишень задля людського вигляду! Забувають про те, що каже Ісус Христос: "Хто відречеться Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Моїм Отцем, що є на небі" (Мт. 10, 33).

Постановлення:  Віднині буду завжди поборювати при¬страсть і людський погляд.

Приклад:  Св. Тома з Аквіну, один з найбільших богословів, коли мав якусь важку справу для вияснення, то завжди просив розп'ятого Христа про світло. Він завжди говорив, що у стіп Христа більше навчився, ніж з книжок. Одного разу прийшов до нього св. Бонавентура, і просив його, щоб той йому показав свою бібліотеку, з якої він черпає такі глибокі науки. А св. Тома показав рукою на хрест і сказав: "От це є та моя бібліотека".

Св. Євангеліє каже, що Ірод відправив Ісуса Христа до Пилата: "І сталися приятелями Ірод і Пилат того дня, бо перед тим були собі неприятелями" (Лк. 23 12). Скільки ж і нині людей, що є неприятелями, але коли мова йде про боротьбу проти Христа, то тоді лише братаються. Пригадаймо собі новіші ліберальні сейми, там завжди і тепер єднаються найсвідоміші люди, щоб кувати разом тиранські й лукаві права проти Церкви.

Зверни увагу далі, що каже Святе Євангеліє: "А Пилат скликав архієреїв, князів та людей, і сказав до них: ви привели цього чоловіка, що ніби бунтує народ, а я запитав Його перед тим, й не знайшов в тому чоловікові жодної вини в тому, в чому ви Його звинувачуєте. Ані навіть Ірод, бо я Його відправив до нього, і от нічого не зроблено Йому, щоб заслуговувало на смерть" (Лк. 23, 13-15).

Тут насамперед впадає нам в очі слабкість Пилата. Він, коли переконався у невинності Ісуса Христа, повинен був строго покарати юдеїв за наклеп, як наказували розум і права, а тоді, як справедливий суддя, мав би виконати свій обов'язок. Не хотів висміяти юдеїв, і тому з політичних міркувань не пішов за совістю. І тепер є багато таких Пилатів у наших часах. З другого боку впадає нам в очі закам'янілість юдеїв. Не уступають, хоча бачать несправедливість. Винаходять на Господа Ісуса щораз нові, безпідставні, очорняючі, підлі скарги.

Якби ж католики так міцно стали на захист своєї правди, як юдеї. Зжалься, Боже! Або їх не захищають, бо віддаються лінивій і вигідній безчинності, або в їхньому захисті не згоджуються і зневіряються. Дай нам, Господи Ісусе, відвагу і витривалість в захисті св. католицької віри.

Постановлення:  Буду завжди захищати свою Церкву.

Приклад:  Коли цар Константан Великий був ще поганином, ішов він з військом до Риму проти Максентія. Максентій хотів загарбати трон і осісти як цар у Римі. Цар Константан не хотів допустити цього. Тому вирушив проти Максентія з військом. Коли ішов проти нього, несподівано побачив на небі хрест з написом : "У цьому знаменні переможеш". Коли це побачив Константин /'відразу наказав зробити хоругву з хрестом і написав на ній ті слова. І сталось чудо. Хоча його військо було слабке і нечисленне, він таки переміг свого противника. Коли мав такий виразний доказ Божества науки Христової, охрестився, і видав право, щоб для почесті Христового хреста нікого більше не розпинали на хресті, як це досі було звичаєм у римлян, але щоб хрест був у всіх у найбільшій пошані.

Цісарський староста мав велику пошану до особи Господа Ісуса Христа. Чимало чув про Його науку і про чуда, поди¬вляв супокій і могутність серед багатьох скарг, які на Нього наводило юдейство, знав підлість тих, що звинувачували, "знаючи, що зі заздрощів видали Його архієреї" (Мр. 15, 10), припускав, що Ісус Христос є справді їх обіцяним правдивим Месією. Був переконаний, що народ, котрий так багато отримав ласк і добродійств від Ісуса Христа, зажадає Його звільнення, якщо дасть йому для цього відповідну нагороду. О як же помиляється чоловік, котрий звертає увагу на розум і на слушність там, де володіє пристрасть.

Святе Євангеліє каже: "На свято випускав їм, звичайно, одного в'язня, за котрого просили. А був, що називався Варава, з бунтівниками ув'язнений, котрий в часі бунту скоїв убивство. І вступив народ та почав просити, щоби, як завжди, учинив їм. А Пилат їм відповів, кажучи: Хочете, відпущу вам Царя Юдейського? Бо знав, що зі заздрощів видали Його первосвященики. Та первосвященики підбурили натовп, щоби радше пустив їм Вараву (Мр. 15, 6-11). І закликав разом увесь натовп, кажучи: Візьми цього, а випусти нам Вараву" (Лк. 23, 18).

Що ж це за зневага для Ісуса Христа, що Його порівняно з Варавою! Ісус, сонце справедливості, цар, світлість небесного Єрусалиму, хвала і щастя Ангелів і Святих, а Варава - зви¬чайний злочинець, убивця. Якого ж злочину допускається цей суддя, що порівнює Господа Ісуса з Варавою?

Ах, Господи Ісусе! Як я відчуваю з Тобою біль, який спричинює Тобі така зневага! Та ще більша для Господа Ісуса зневага і більший біль для Його Найсвятішого Серця, що народ, підбурений юдейською старшиною, жадає свободи для убивці, а смерті для свого Спасителя. Ти, Господи Ісусе, полюбив цей народ усім Своїм Серцем, Ти засвідчив йому так багато ласк, Ти бажав його пригорнути, як квочка, що збирає писклята під свої крила, а той народ забуває про те. За Твої добродійства зрікається Тебе, жадає Твоєї смерті. Цей негідний вчинок обурює мене, і до глибини вражає моє серце. А однак мушу з соромом визнати, що мої вчинки щодо Тебе дуже часто були такими ж. Бо скільки ж разів грішна пристрасть перемогла в мені Твою любов. Скільки ж разів я так само чинив, як ті юдеї. Коли я мав вибір між Тобою, Ісусе, і гріхом, я так часто і дуже часто волів гріха, як Тебе. Ой, як же мені тепер жаль цього.

Як же я тепер соромлюсь тим своїм огидним поступком. Прости мені, Ісусе, і дай ласку, щоби я вже так не робив.

Постановлення:  Буду собі пригадувати з соромом мої упадки. 

Приклад: Св. Бернардин зі Сіени (1444р.) був великим почитателем страстей Христових. Своїми страсними проповідями він навернув дуже багато грішників. Він поєднав багато італійських міст, що жили в незгоді. В часі морової зарази ходив по містах та селах і навідував хворих. При тому казав їм, щоби на дверях виписували знак І х С - "у цьому переможеш".

На яких домах був написаний цей знак, то ангел смерті не наближався до них.