Уяви собі Хресну дорогу. Від ратуші на Голгофу становить вона 1321 кроки.

На чолі йде римське військо з хоругвою. Поглянь на Господа Ісуса, оточеного катами, що закинули на Його тіло ланцюги, й ведуть Його, як дикого звіра. За Icy сом ідуть два розбійники з хрестами, що разом з Ним мають бути розп'яті. Далі архієрей, старшина народу і незчисленний натовп найрізнішої голоти. Вважай, що людська злість те все зробила для того, щоб зганьбити Господа Ісуса.

Поглянь на Ісуса. Він із великим зусиллям ледве може ступати з важким хрестом. Його кроки непевні. Ступить, і спотикається. Терновий вінець в'їдається в голову і спричиняє незрозумілий біль.

Поступово, як покидають Його сили, Він заточується щораз більше, спотикається, тратить рівновагу, падає! Рани відкриваються, земля багриться Найсвятішою Кров'ю. Кати починають проклинати, лихословити, шарпати та копати Господа Ісуса, щоб вставав. О, Ісусе, хто викаже Твої болі й чуття Найсвятішого Твого Серця! Як же болію над Тобою!

Господь Ісус упав і знову підноситься. Увесь обмазаний болотом, облитий свіжими струменями крові, що пливуть з ран Його голови. Пророк Господній бачить Його духом у червоній одежі на Хресній дорозі, і розпочинає з Ним розмову: "Хто ж це, що йде з Едому в червоних шатах з Боцри?.. " - "Я, -відповідає Ісус, - що говорить у правді і владний спасати". "Чого червоні твої шати, й одіж твоя, як у тих, що тиснуть вино?" "Сам Я чавило топтав, і з людей нема нікого зі мною. Тиснув я в ревності моїй і потоптав їх у гніві своїм, і бризкав сік їх на шати мої, і змочив я всю свою одежу" (Іс. 63, 1-4). Так, Спасителю наш, Кров Твоя є нашою кров'ю, бо Ти ЇЇ нам дарував!

Отці Церкви навчають, що цей тяжкий упадок Господа Ісуса означає наші гріховні упадки на дорозі спасіння. Ісус Христос жертвував цей свій упадок Небесному Отцю за наші упадки.

О душе моя! Чи це можливо, щоб ти, пригадуючи собі це, була ще колись такою жорстокою для Господа Ісуса, щоб важким гріхом відновлювати Його упадки? О Ісусе, вже ніколи не ображу Тебе важким гріхом.

Постановлення: Постановляю від часу до часу відправляти Хресну дорогу.

Хресна дорога: Хрестна дорога, якою ішов Ісус Христос в Єрусалимі з 14 стаціями або місцями, до котрих прив'язані важливі спомини, була відправлена вірними від найдавніших часів. Церква надала повні численні відпусти і особисті для тих, що відбувають цю Хресну дорогу. На пам'ятку цієї Хресної дороги споруджено Хресні дороги по церквах, що нагадують ці 14 стацій єрусалимських. Ті, що відбувають цю дорогу, відбувають ті самі відпусти, які є прив'язані до Хресної дороги в Єрусалимі. Один лиш повний відпуст можна відбувати для себе, а інші можна жертвувати за душі в чистилищі. Умовою до зискання відпусту є: ходити від стації до стації і бодай коротко (протягом хвилини) при кожній стації роздумувати над муками Ісуса Христа. Хто не вміє розважати, може собі відчитати одне розважання цієї книжки.

Давній переказ каже, що Найсвятіша Мати, коли довідалася про засудження на смерть Ісуса, вийшла в супроводі побожних невіст на одну з вулиць, якою Ісус Христос, обтяжений хрестом, мав переходити на Голгофу. Що там діялося в серці цієї найчутливішої Матері!

Коли мати побачить свою дитину, яку спіткнуло якесь нещастя, аж мліє з болю, то ж як боліла Пречиста Діва, коли побачила Свого Сина такого збезчещеного та скатованого. Єрусалимська леґенда каже, що біль Найсвятішої Матері був такий великий, що сльози, що крапали з її очей, пробивали каміння, на яке падали. В Єрусалимі при Ш-й стації уміщений такий камінь.

Стань на духу між тими побожними невістами, поруч Марії. Слухай, як здалеку доходять голоси воєнної труби, крик натовпу, який йде за Ісусом. Цей похід наближається до місця, де стоїть Найсвятіша Мати. Глянь, як її заплакані очі шукають Ісуса, Найсвятішого з людських синів. Вже його побачила. Але в якому стані!? Обтяжений хрестом, похилений під його тягарем до землі, голова зранена терновим вінцем, лице й руки закривавлені, одяг обдертий. Ісус Христос підносить свої очі, Його погляд стрічається з поглядом Найсвятішої Матері. Смертна блідість покрила її лице, мов мертвий стовп стала, спершись на святі невісти. А Ісус Христос? Заболів сердечно над Своєю Матір'ю, і йшов далі... Ісус Христос і Найсвятіша Його Мати жертвували цю зустріч Господу Богу за гріхи нечестивих і грішних людських сходин. Чи ще будеш шукати у них приємності?

Постановлення:  Буду втікати не лише від грішних, але й від небезпечних сходин та товариств.

Приклад:  У Василіанській церкві в Гошеві, неподалік Болехова, у каплиці на вівтарі є малий образець розп'ятого Ісуса. На тому образці є намальований Ісус Христос з хрестом, в терновому вінці, з мотузом на шиї. На лиці Господа Ісуса видно великий біль, з очей плинуть сльози.

Це копія того чудотворного образа, який знаходиться в костелі ОО Кармелітів у Львові.

Перед тим образом часто молиться багато осіб, що в своїх смутках і хрестах шукають прощення й потіхи. Численні кіота, завішені на вівтарі, свідчать, що Ісус Христос вислуховує ласкаво тих, що з вірою і упованням до Нього прибігають.

Зверни увагу, що каже далі Святе Євангеліє: "І при¬мусили одного перехожого, Симеона Киринейського, що йшов зі села, отця Александра і Руфа, щоби ніс Його хрест" (Мр. 15, 21). Юдеї бачили, що Ісус Христос після першого упадку зовсім знеміг. Та й неможливо, щоби не ослаб. Стільки Крові з Нього стекло на Оливній горі, стільки безсонних ночей, ходжень по судах, бичування, катування, мучення, тернем вінчання - все те зовсім мусило відбитися на здоров'ї Ісуса. Він мусив ослабнути. А як ще до того на свої побиті та покатовані плечі взяв такий важкий хрест, то мусив під ним падати. Юдеї добре бачили, що Ісус Христос міг, певно, ще по дорозі вмерти. І тому, коли зустріли на дорозі Симеона Киринейського, кажуть йому, щоби допоміг нести хрест. Хтось подумав би, що вони це роблять з милосердя над Ісусом. Ні! Вони боялися, щоб Ісус не вмер на дорозі, а тоді б зникли їх злісні задуми. Вони дуже хотіли, щоби Ісус умер таки на хресті, їм лиш у цьому розходилося, а більше нічого. Тому то ніби й змилосердились над Ним.

Симеон відразу не хотів нести хреста, та зворушений милосердям до Ісуса, зворушений Божою ласкою, взяв Христовий хрест. Виникає думка, чому ніхто з тих, що йшли за Ісусом, цим не жертвували? А просто тому, що несення хреста було дуже великим приниженням. А на таке приниження ніхто не міг відважитися. А Ісус Христос знову не хотів їм цього дозволити, бо були негідні такої ласки. Пам'ятай, християнська душе, що для правдивого християнина найбільша слава є тоді, коли цілий світ погорджує ним задля Ісуса Христа. Господи Ісусе, дай мені ту мудрість святих, бо я маю ще таке викривлене і неправдиве поняття про достоїнство погорди.

Симеон Кириней, за прислугу в такій важній хвилині, отримав дуже велику нагороду, бо з двома синами прийняв Христову віру, він і його сини стали єпископами, а відтак з любові до Ісуса ще й мучениками, як каже давнє повір'я. На цьому чоловікові, що так принизився, Ти, Ісусе, показав те, що вже давно обіцяв, що "Хто принижується, буде вивищений" (Лк. 14, 11). Ісус Христос нераз і мені подає таку ласку. І я маю часто нагоду допомогти нести хрест моєму ближньому, що несе нераз важкий хрест і під ним падає. Але чи я користаю з тієї ласки? Чи я радо допомагаю ближньому в його клопотах, терпіннях та злиднях? Скільки ж бачимо людей, що несуть свої важкі хрести. Одних гне хрест убогості та гіркої нужди, інших важка сла¬бкість кинула на ложе болю, а діти їхні пухнуть з голоду та холоду; ще інших важкий смуток притиснув так, що ради собі не можуть дати; декого переслідують невинно і т. д. і т. п.

А чи багато є таких, що допомогли б їм нести ті важкі хрести? Чи багато є таких, що схотіли б витерти сльозу бідній вдовиці, сироті?

І навпаки, чи мало є таких, що самі живуть у розкоші, достатках, що самі не знають, що мають їсти, як убратися, у чому собі догодити - а біля них чимало правдивих бідаків, нужденних, що днями не бачать шматка хліба?

Чимало є таких, що стіни своїх помешкань прикрашають дорогим матеріалом, а убогим не те що не допоможуть, але й ще здируть з них шкіру?

Чимало є таких, у яких стіни помешкань сяють від дорогих прикрас, підлоги світяться, мов дзеркала, а біля них бідні гниють у брудних хатах, а коли бідний у них з голоду не може добре працювати, то вони кажуть, що він лінивий?

Чимало є таких, що коли убогий просить на порозі кусень хліба або дрібного гроша, вони не те що не поглянуть на нього, але й ще сгрімголов відганяють його від порогу? Чимало є таких, які голодному не подадуть куска хліба, а в їхніх коморах та заховках плісніє збіжжя та хліб, а відтак викидають це на гній?

Чимало є таких, у яких коні гризуть золоті уздечки, а як бідний просить у них допомоги, то кажуть, що не мають що дати, що самі потребують.

І ті багачі, що живуть у розкоші чи хоча б поглянули на тих жебраків? Ні! Навіть не думають про них. А ті багачі, хрещені в ім'я Христове, вони признають Христа, вони навіть переконані, що Ісус Христос прийме їх після смерті з великою пошаною до свого царства. Ой, даремна їхня надія. Таких не прийме Христос до Свого царства, бо ось що він сказав:

"Коли прийде Син Людський у своїй славі і всі Ангели з Ним, тоді сяде на престолі Своєї слави; і зберуться перед Ним усі народи і відділить їх один від одних, як пастир відділяє овець від козлів; і поставить вівці по Своїй правиці, а козлів -по лівиці. Тоді скаже Цар тим, що будуть по Його правиці: "Прийдіть благословенні мого Отця, посядьте приготоване вам Царство від заснування світу. Бо я був голодний, а ви дали мені їсти; я був спраглий, а ви напоїли мене; я був подорожній, а ви прийняли мене; нагий, і ви одягли мене; недужий, і ви відвідали мене; у в'язниці був, і ви прийшли до мене." Тоді відповідять йому праведники, кажучи: "Господи, коли бачили ми Тебе голодного — і нагодували, спраглого — і напоїли? Коли ж ми бачили Тебе подорожнім - і прийняли Тебе, або нагим — і одягли Тебе?" Коли бачили ми Тебе недужим або у в'язниці - і прийшли до Тебе? А Цар у відповідь скаже їм: "Істинно кажу вам, що тільки ви вчинили одному з цих моїх найменших братів, мені вчинили".

Тоді скаже і тим, що будуть по лівиці: "Ідіть від мене прокляті в огонь вічний, приготований дияволу і йогу слугам. Бо я був голодний - і ви не дали Мені їсти; був спраглий - і ви не напоїли Мене; подорожній був - і не приняли мене; нагий - і не одягли Мене; недужий і у в'язниці - не відвідали Мене." Тоді відповідять Йому і ті, кажучи: "Господи, коли бачили ми Тебе голодним або спраглим, або подорожнім, або нагим, або недужим, або у в'язниці - і не послужили Тобі?" Тоді Він відповість їм, кажучи: "Істинно кажу вам: чого тільки ви не вчинили одному з цих найменших, і мені не вчинили." І підуть ці на вічну муку, а праведники - на життя вічне." (Мт. 25. 31-46). Подумай добре над цими словами Христа. Подумай і тремти, коли не виконуєш діл милосердних.

Постановлення:  В честь Господа Ісуса, несучого хрест, дам сьогодні милостиню убогому, або змовлю молитву в його наміренні.

Приклад:  Один пан мав велику набожність до розп'ятого Ісуса Христа. Він часто гаряче молився до Христових ран, особливо, коли проїжджав біля хреста при дорозі. В селі, де мешкав, поставив у ліску близько дороги дубовий хрест із розп'яттям. Кілька разів приїжджав туди кіньми, і стояв перед тим хрестом. Навіть коні так до того звикли, що звертали в ліс, і ставали перед хрестом. Пан цей просив ласки, котрої однак Ісус не дав йому, але за це дав йому ласку в стократ більшу. Згодом пересвідчився той пан, що ласка, про яку просив, була б для нього нещастям.

Глянь, як кати, побачивши, що Господь Ісус уже трохи відпочив, кладуть знову хрест на Його рамена. Симеонові Киренейському кажуть іти при Ньому, щоб при потребі знову ніс хрест далі. Позглянь на лице Господа Ісуса, як воно страшно виглядає. Краса неба засушена немилою поволокою ран, крові, поту і сліз. Від ніг аж до голови нема в Нього здорового місця: рани і струпи й синці; не перев'язали, ні ліку приклали, ні оливою намастили" (Іс. 1,6).

Повір'я каже, що одна невіста на ім'я Вероніка, присту¬пила до Ісуса, зняла з голови хустку, яку носила після звичаю єврейських невіст, склала її утроє і обтерла Ісусові лице. О як тобі дякуємо, свята невісто, за цю послугу, що ти її зробила Господу Icy су, бо кожний з нас хотів би її віддати Спасителеві.

Це дуже сподобалося Ісусові. Із вдячності за це Він залишив на хустині вірний образ Свого лиця потрійно відбитий.

Тим ще більше потягнув Він її до Себе. Церква почитає Вероніку святою. Ту хустину розтято відтак натроє. Одна частина зберігається в Єрусалимі, друга - в Римі, а третя -в Іспанії. Народ віддає велику шану тій дорогій пам'ятці про Христа.

Із цієї події можемо переконатися, що Ісус не зважає на величину жертви, а на те, з яким серцем ми ці жертви складаємо. Може, ти сам убогий, сам не маєш чим порятувати ближнього, то покажи йому своє співчуття, скажи йому своє ввічливе слово, потіш його. Одне слово потіхи, що походить зі щирого серця, часто значить більше, чим багатий грошовий дар. Господи Ісусе, дай мені серце, сповнене співчуття для терплячих.

Постановлення:  Буду намагатися по змозі розширювати побожність до нерукотворного образу Ісуса Христа так, як це подекуди робиться.

Приклад:  У Росії був один полковник, що мав жінку протестантку, але сам був щирим католиком. Той офіцер мав щирого приятеля-священика. Одного разу священик переїжджав у тій місцевості, де був офіцер. Якийсь внутрішний голос шепотів йому, щоб він зліз із воза, і відвідав свого приятеля офіцера. Але він не дуже на те зважав, бо дуже поспішав. Коли, однак, той голос не перестав на нього налягати, послухав і зайшов до офіцера. Полковник, коли побачив свого приятеля, дуже зрадів, прийняв його сердечно, і сказав: "Ви, отче, саме в добрий час приходите до мене. Бо от моя дружина лежить важко хвора. Ви знаєте, що вона протестантка, та я не хотів би, щоб вона так померла. Думаю, що зможете тепер навернути її до католицької віри. Я маю надію, що вона вас вислухає". І справді, хвора відреклася своєї неправдивої віри, прийняла католицьку, і щасливо померла. Цікаво знати, чим та невіста заслужила собі у Бога на таку велику ласку? От після її смерті знайдено книжку, в якій вона описувала свої щоденні заняття. У ній вона описала свою постанову, що жодного дня не пропустить без якогось милосердного вчинку. Так, вона була милосердною за життя, а за це заслужила собі на цю велику ласку в годині смерті. І справдилися на ній слова Христові: "Щасливі милосердні, бо вони доступлять милосердя" (Мт. 5. 7).

Глянь, як Господь Ісус бере від Симеона знову хрест на свої рамена і його несе. Сили покидають Ісуса, Він заточується, мліє й упадає другий раз під хрестом. Цей упадок був важчий, ніж перший; дерево хреста дуже придавило Спасителя.

Уяви собі, як кати Його проклинають, як старшина юдейська тішиться з'цього, як Найсвятіша Мати і побожні невісти заносяться від плачу.

Ісус Христос з останніх сил підноситься зі землі, і з великим болем приймає хрест із рук катів. Але тепер поступає вже вільніше. Найсвятіша Його Кров скапує по дорозі.

О Господи, Ісусе Христе, якою ж болючою для Тебе є ця Хрестна дорога! Як олень, прошитий стрілою, так Ти, Ісусе, залишаєш по собі криваві сліди. Безконечна Твоя любов до нас пробила Твоє Серце; ця любов витискає з Нього Твою Кров! Пробий, Ісусе, і наші серця стрілою любові! Нехай ця Христова мужність буде для нас наукою тоді, як ми підіймаємося до добрих діл для Господа Бога. Кожна жертва є важкою, кожний обов'язок є хрестом. Кілька осіб починає найкращі діла, а після уступає задля деяких труднощів. Не зупиняймось в доброму! Якщо мужність буде нас покидати, звернімося до Найсвятішого Серця Ісуса, і просім Його про силу й постійність у розпочатому ділі. Серце Ісуса, допомагай нам!

Постановлення:  Коли хто зажадає, щоб йому допомогти в добрій справі, не відмовлятиму.

Приклад:  Щоб бути СВЯТИМ, не треба надзвичайних речей, великих жертв для Господа Бога. Достатньо, коли людина застерігається гріха, коли при своїх, щоденних обов'язках є вірною Господу Богу.

Доказом цього є св. Іван Берхманс. В його житті не бачимо нічого надзвичайного. Його святість була в тому, що він заховував вірно всі приписи і правила монаші. Уми¬раючи, взяв він до рук вервицю, правила монаші та хрест, і сказав: "Ті три речі були мені в житті найдорожчі і з ними хочу вмерти".

Лев XIII зарахував його 1887 року до святих.

Роздумуй далі над тим, що каже Святе Євангеліє: великий натовп народу і невісти, що плакали і ридали за Ним. А Ісус повернувшись до них, сказав: Доньки Єрусалимські, не плачте наді мною, але самі над собою плачте і над вашими дітьми... "Бо коли зі зеленим деревом це роблять, що буде зі сухим?" (Лк. 23, 27-31).

А це як? Чи ж зле плакати над Ісусом Христом? Ні. Лише тими словами Ісус Христос показує свою велику лю¬бов. Він за Себе зовсім не дбає, а пам'ятає лише за інших. Невісти плачуть над Ним і Він приймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює невісти і каже, аби не плакали над Ним, але самі над собою та над своїми дітьми. Тим Він неначе хотів їм сказати: Не плачте над моєю мукою, бо Я її приймаю для вас та для ваших дітей. Через цю мою страшну муку ви будете спасенні. Хоча Я тепер такий погорджений, висміяний, зневажений, за те чекає Мене слава; за те чекає Мене та слава, яку Я маю в мого Отця від віків та яку на час покинув задля вас. Але вам треба над чимось іншим плакати. Треба вам плакати над своїми гріхами і над гріхами ваших синів. Бо як не будете плакати над своїми гріхами, як не будете за тими гріхами шкодувати, то вас чекає вічна кара. Бо ж от дивіться, що належиться за гріх. Коли я Бог, без найменшого гріха, а лиш за гріхи людей так важко мушу покутувати, то що ж чекає вас за ваші власні гріхи? Отже, плачте над собою, а не наді мною. Так потрібно розуміти ті слова Ісуса Христа. Бачиш, який Ісус Христос для нас добрий. Сам потребує потіхи, бо усіма принижений, зневажений, а однак забуває про себе, а пам'ятає про інших.

З упевненністю можна сказати, що тими словами хотів Ісус навернути невісти; хотів дати їм свою ласку для навер¬нення. І вони, певно, скористали з тої ласки Христової, та не лише вони скористали, але й їхні діти. Бо ж от св. Петро навернув в Єрусалимі після зішестя Св. Духа п'ять тисяч душ. Так завжди, щохвилини промовляє Ісус Христос до наших сердець. Треба нам лише слухати Його слова.

О Господи Icy се, не забувай про нас, промовляй до нас, карай, січи, як довго ми на землі, щоби Ти лише після смерті не карав нас за наші гріхи.

З цих слів Ісуса Христа до невіст є для нас ще й інша наука. Лише плачу ще не достатньо для змиття гріхів. Треба ще мати в серці жаль, треба цілим серцем жалувати за гріхи та насправді в серці ними гидувати. Щоби навіть хто й цілу ріку вилив сліз, але як ті сльози не походять зі щирого серця, коли наше серце не плаче над гріхами, коли в серці немає жалю, очищення гріхів - то ті сльози не придадуться ні до чого. Добре, коли сльози проливав над своїми гріхами, але щоб гріх був відпущений, треба мати щирий жаль в серці. Отже, коли нема жалю, очищення гріхів в серці, то плач нічого не допоможе. Невісти, звичайно, дуже схильні до плачу: над чим-небудь вже й плачуть. Такий плач є дуже нерозумний. То не є правдивий жаль, а лиш чутливість. Треба розумно плакати. Коли вже заплакати, то заплакати зі щирого серця, з любові до Господа Бога. То є розумний плач.

То ж каймося в наших гріхах, жаліймо за них зі щирого серця та й інших до цього заохочуймо. Св. Августин каже, що хоча ми в своєму житті лише один - однісінький гріх вчинили, то ми повинні за нього жалувати. Ісусе Христе, дай нам духа покути.

Постановлення:  Матиму більший жаль за гріхи при сповіді.

Приклад:  Одним зі святих, що мав велику побожність до Ісуса Христа розп'ятого, був блаженний Володислав з Ґельнова (t 1505р.). Він вступив до чину Бернардинів і там відзначився великою строгістю життя. В кожній своїй проповіді згадував про муки Ісуса Христа. Останню свою проповідь про страсті Христові виголосив у велику п'ятницю у Варшаві. Під час тої проповіді так перейнявся страстями Христовими, що не міг говорити. Як лише сказав: "Ісусе мій, Ісусе найсолодший", упав у екстаз і під час того був піднесений вгору понад проповідальницю. Всі, хто був в церкві, дуже злякалися. Він помер у Варшаві, де його й поховано в церкві св. Анни. І на його могилі діялися великі чуда.